Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Автобус «Харків – Ізюм». Прошу водія стати на зупинці «Військова частина». Виходжу, а довкола лише широкий степ. Довелося чимчикувати польовою дорогою десь зо три кілометри, поки не побачив людей у нашому «пікселі» й не почув армійські команди.
…Це розташування окремого батальйону радіотехнічних військ «Рогань» Харківської радіотехнічної бригади, підрозділи якої розкидані в семи областях. Цей військовий колектив ППО цілодобово стежить за повітряним суверенітетом України вздовж понад 400 кілометрів держкордону. На жаль, до мого першого кроку по їхній території я нічого не знав про тамтешніх вартових неба.
Командний дух
— Наш батальйон — один з найкращих серед підрозділів з’єднання повітряного командування «Схід» Повітряних Сил ЗСУ, — каже його командир підполковник Сергій Грек. — З початку бойових дій на Донбасі в нас служба докорінно змінилася. Різноманітні навчання, заходи з посилення наземної охорони, передислокація у визначений район з відпрацюванням різних увідних стали звичними. Нормальне забезпечення боєприпасами, паливно-мастильними матеріалами й запчастинами дають командирам рот та взводів можливість краще готувати підлеглих до дій у складних бойових умовах.
Комбат додав, що бойова готовність у підрозділі РТВ ґрунтується на усвідомленні кожним свого значення. Тому ті, хто не вміє чи не звик до командних дій, там довго не затримуються.
— Мене колись вчили, а нині я виховую підлеглих так: офіцер ти чи солдат, молодий чи досвідчений, від твоїх професійних навичок і дій залежить спокій у державі та безтурботний сон рідних, зокрема. Ритм нашої бойової роботи досить напружений: одна третина людей змінилася, інша їх змінила, а решта готуються до бойового чергування. Проте така зайнятість лише згуртовує колектив, — пояснив офіцер.
Під девізом: «Виявити, оповістити, навести!»
Щойно вийшов від командира, як біля бойових позицій локаторів полетіли у небо сигнальні ракети, потім «заспівали» в дуеті кулемет і автомат, а пізніше з’явився густий дим.
— Вояки зі взводу охорони відпрацьовують відбиття умовного нападу противника із землі, — розповів психолог батальйону старший лейтенант Ігор Богацький. — Таке у нас часто проводиться, особливо тепер, коли з навчальних центрів прибули молоді солдати осіннього призову.
Виявляється, що всі контрактники взводу охорони неодноразово виконували бойові завдання на фронті, де здобули важливий досвід. І вони проводять майстер-класи для новобранців.
— Буває, і вночі прибуваємо на підсилення наземної оборони, щоб перевірити готовність протистояти ворогові. Та ніхто не скаржиться, бо розуміємо, що хлопцям на «передку» нині важче, — додав психолог батальйону. Ми служимо під девізом: «Виявити, оповістити, навести!»
І на протезах битиме окупантів
— Близько 85 % офіцерів і воїнів-контрактників мають статус учасників бойових дій. Деякі неодноразово бували там. Здебільшого в районі ООС служимо в підрозділах ППО. Буває, діємо у складі частин десантників, морпіхів чи піхотинців. Під час планування відправлення на схід враховуємо побажання воїнів і соціальну справедливість, а після повернення організовуємо врочисту зустріч товаришів по зброї, — розповів комбат.
Гордість підрозділу і зразок героїзму — водій спецавтомобіля старший солдат Ігор Муренець, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Торік армієць під час перебування на передовій у День Державного Прапора України виконував завдання з перевезення вантажу для одного з механізованих підрозділів. Біля Авдіївки проти його вантажівки ворог застосував ПТКР. На жаль, його побратим, який був за кермом, загинув на місці. А хлопцю вибухом відірвало обидві ноги, також він зазнав численних осколкових поранень. Коли завершилося тривале лікування у харківському госпіталі, його направили проходити реабілітацію у профільний медзаклад.
— Після повернення з Донбасу Ігор устиг поспілкуватися з товаришами й підкреслив, що й на протезах битиме окупантів. Він ніколи не шкодував про своє добровільне відрядження. Наш герой твердо налаштований продовжувати військову службу в рідному підрозділі, де надійні друзі давно чекають на його повернення, — зауважив підполковник Сергій Грек.
Капітан міліції став лейтенантом ЗСУ
За короткий час служби в батальйоні, а це всього два з половиною роки, неабиякий авторитет здобув старший лейтенант Ігор Богацький.
32-річний уродженець Вінниччини прийшов з військкомату до підрозділу восени 2017-го за офіцерським призовом на півтора року й уже не полишав нових товаришів. Уражає його впевненість і помітний виважений підхід до всього. Причина — в його складній біографії.
Так, цей офіцер має дві вищі освіти і до 2014-го прослужив чотири роки у правоохоронних органах, де доріс до спецзвання «капітан міліції». Та вдалий старт правоохоронної кар’єри збігся з революційними подіями на Майдані. Тоді він і зрозумів, що проти власної совісті діяти не зможе, тому залишив міліцейську службу.
— Я був радий, що мене призвали із запасу до лав Збройних Сил за другою спеціальністю — «психолог». Служба на Харківщині сподобалась, а обласне місто виявилося ще красивішим, ніж я уявляв. Тому після завершення визначеного терміну вирішив підписати контракт ще на три роки. Взаємовідносини у нас у підрозділі просто супер. Мені є з чим порівнювати й скажу відверто: тут я почуваюся потрібним, як кажуть, людиною на своєму місці, — поділився старший лейтенант Ігор Богацький.
Ідемо на святе святих підрозділу — командний пункт. Там на одному з бойових постів знайомимося з новобранцем — радіотелеграфістом солдатом Оленою Пеньорою. Дівчина лише кілька днів, як прибула з навчального центру й лише опановує складну посаду, знайомиться з колективом.
— Перше моє враження від служби таке: важко фізично й легко морально, — розповідає жінка-військовослужбовець. Я одружена з армією. Адже мій чоловік Василь теж служить у ЗСУ, але на Львівщині. У цивільному житті я з вищою освітою заробляла максимум 8 тисяч і постійно боялась, що звільнять. До війська пішла свідомо, адже бачу тут реальну перспективу росту, соціальну захищеність і фінансову стабільність. Тож, дівчата, не бійтеся зробити перший крок до армійських лав!
…Розташування військового підрозділу, з яким довелося ближче познайомитися і зрозуміти його важливість, я залишав знову-таки під гучні команди офіцерів. Цього разу молодші командири направляли підлеглих до їдальні, щоб, як кажуть, підзарядитися для подальшого захисту повітряного суверенітету України.
