Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Василь командує одним із відділень протитанкового підрозділу окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Його бойове ім’я «Борода».
Військову службу він почав ще у 2016 році, служив строкову в 9-му полку спеціального призначення «Гепард» Національної гвардії України, а ще за його плечами два роки служби в поліції.
Зрештою широкомасштабне російське вторгнення розставило все по своїх місцях, і сьогодні захисник у лавах ЗСУ вже сьомий місяць очолює один із підрозділів. Спочатку на Донецькому, а нині на Херсонському напрямку разом із побратимами 24/7 нищить російську нечисть.
− Навесні, коли були на Донеччині, разом з іншими підрозділами зірвали наступ росіян на Великій Новосілці, так би мовити, «дали рашистам пілюлєй». Тепер ось працюємо на Херсонському напрямку, − розповідає «Борода».
За його словами, найголовніше для командира підрозділу − це зберегти життя людей, а також ухвалювати рішення, які гарантуватимуть безпеку для особового складу.
− Я усвідомлюю, що кожен наш виїзд межує зі смертельною небезпекою і може стати останнім. Тому важливо працювати злагоджено, як єдиний механізм. Окрім цього, швидко та влучно завдавати удару по ворогу, − додає військовий.
Під час одного з боїв Василь дістав наскрізне кульове поранення. Ворожа куля травмувала хребет та тазові кістки.
− Мені лікарі казали, що навіть ходити не зможу, але я «видряпався», − зазначає «Борода».
Лікувався у військово-медичному закладі, пройшов реабілітацію та повернувся до рідного підрозділу, і знову вир війни захопив його.
− Якось увечері на лінії розмежування я робив розвідку місцевості й виявив, що міст через канал заміновано. Наступного дня вранці я помітив, що на іншій стороні каналу зосередилася тактична група з трьох танків. Довго не барилися. До того ж, коли працює наша «Стугна», танків помітно меншає, а інші забираються геть. Так і сталося цього разу − один «мінуснули», решта втекли, а наші сили, не вагаючись, зайняли ворожі позиції, − усміхається «Борода».
Найбільше запам’ятався випадок, коли разом із побратимами помітили та спопелили російські танки, а потім навіть здобули невеликий трофей.
− То було 21 квітня, приїхали на позицію у посадку, один із напарників пішов перевірити обстановку, а я з місця спостерігав у бінокль. Дивлюся − там три танки, які ми нещодавно знищили, а неподалік від них три чолов’яги якісь повзають, − згадує військовий. – «Наші» чи «не наші» спочатку видно не було, ну ми і пішли, так би мовити, привітатися. Коли ми зрозуміли, що то росіяни, вони також нас помітили. Тікали вони надто швидко, щоб їх можна було наздогнати. Та й не важко їм було бігти. Вони одразу кинули свій рюкзак, підписаний «138-ма окрема гвардійська мотострілкова бригада св рф». А в ньому − флешки, телефони, російські рублі, армійські жетони з написом «вс росии» і що найголовніше − розвіддані.
Нині Василь разом зі своїм взводом продовжує успішно виконувати бойові завдання на півдні України, зменшуючи чисельність парку бронемашин ворога та популяцію російських окупантів.
А після Перемоги України «Борода» хоче якнайшвидше повернутися до дружини та дітей, бо зізнається, що дуже вже скучив.
− А ще хочу випити вина в українському Криму та прокатати своїх хлопців з українським прапором на машинці по червоній площі, − додає військовий.
