Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
У відповідь на широкомасштабне вторгнення в Україну Захід було наклав на економіку росії низку секторальних санкцій, які істотно вдарили по сировинній економіці країни-агресора. Одним із перших під удар потрапив військово-промисловий комплекс країни-агресора, відповідальний за продукування озброєнь, що вже спричинили загибель українців та руйнування інфраструктури. Попри намагання робити веселу міну при лихій грі, оборонка росіян істотно потерпає, і з часом проблеми тільки наростатимуть.
Формально ключові активи ВПК росії перебували під санкціями ще з липня 2014 року через незаконну анексію Криму. Попри це, увесь цей час росіяни знаходили лазівки, аби продовжувати закуповувати високотехнологічне західне обладнання для зміцнення своєї військової машини. Відбувалося це як шляхом своєрідного паралельного імпорту, коли державні військові концерни закуповували товари і технології подвійного призначення через «цивільні» фірми-прокладки, так і на основі прямих договорів із відомими європейськими компаніями, які, користуючись лакунами в санкційному законодавстві, продовжували співпрацювати з агресором, нехтуючи моральними та діловими принципами.
Річ у тому, що перший санкційний пакет дозволяв торгівлю з росіянами в рамках контрактів, підписаних до серпня 2014 року. Отож, нехитрим шляхом укладання додаткових угод або продажу продукції подвійного призначення компаніям-прокладкам співпраця продовжувалася, і доволі «плідно». За даними Європейської ради з експорту конвенційної зброї, протягом 2015–2020 років десять країн Євросоюзу, всупереч ембарго, експортували до росії озброєння на 346 млн євро. Саме завдяки цьому російські тактичні системи зв’язку, балістичні й реактивні ракети продовжували оснащуватися американською мікроелектронікою, ППО — британськими осциляторами, безпілотники — швейцарськими GPS системами, а бронетехніка — сучасними французькими системами управління вогнем. Це дозволяло росіянам плекати свій «аналоговнєтний» міф і, звичайно, готуватися до війни.
Але з початком широкомасштабного вторгнення ситуація докорінно змінилася. Країни західного альянсу, завдяки й зусиллям української дипломатії, рішуче посилили санкційний тиск шляхом заборони будь-яких відносин з переважною більшістю компаній російського ВПК, зокрема в питаннях технологій і інвестицій. Так, у третій санкційний пакет ЕС від 25 лютого були включені понад 70 підприємств і установ, що мають стосунок до російської оборонки. Серед них: «Ростєх», «Уралвагонзавод», концерн «Калашников», «Алмаз-Антей», авіабудівні та суднобудівні корпорації, включаючи «МіГ», «Вертольоти Росії», «Сухий», «Туполєв», ОСК, компанії космічного сектора, включаючи ракетно-космічний центр «Прогрес» та ін.
У березні на ті самі й інші російські підприємства наклало санкції Міністерство фінансів США. У червні цей список було розширено: до військово-оборонного ембарго у тій чи інший мірі приєдналися Велика Британія, Канада, Нова Зеландія, Японія й навіть нейтральна Швейцарія. Зрештою п’ятим санкційним пакетом ЕС скасував згадувану вище лазівку і заборонив європейським виробникам будь-які відносини з російськими військовими компаніями і установами.
Ще одним фатальним ударом по російській оборонці стало введення Тайванем заборони на експорт високотехнологічних товарів. Насамперед мікроелектроніки і напівпровідників. Річ у тім, що хвалені російські процесори «Байкал» та «Ельбрус», які мали стати альтернативою Intel та AMD, вироблялися на Тайвані на підприємстві TSMC. Якщо додати до цього санкції інших країн у цій сфері, то перспективи російської високоточної зброї наразі виглядають більш ніж туманними. І це, попри гарячкові заяви російських виробників чипів про локалізацію виробництва і спроби заручитися підтримкою білоруських спеціалізованих підприємств, більшість з яких, до речі, співпрацювало з тим же Тайванем і також потрапило під санкції. Навіть якщо припустити, що росіяни напружаться і спробують щось «імпортозамістити» у співпраці з білорусами — якість і сучасність такої продукції викликатиме багато запитань. Між іншим, обмежене використання росіянами «Калібрів», «Іскандерів» у другій фазі війни є побічним свідченням наростання цих проблем (звісно, не применшуємо роль наших героїчних Повітряних Сил, які навчилися ефективно «денацифіковувати» російські «Калібри»).
Попри намагання росіян гнути кирпу, увесь вищезгаданий пакет рестрикцій серйозно підважив потенціал російського ВПК. Вже у квітні, за даними української розвідки, російські компанії зіштовхнулись із серйозними проблемами під час виконання військових замовлень, оскільки інфляція через введення санкції з’їдала передбачені під виробництво зброї кошти. Головний російський виробник бронетехніки «Уралвагонзавод» загруз у фінансових проблемах, і за відсутності імпортних комплектуючих був змушений призупинити виробництво танків Т-90 і проєкт «Армата». Велику кількість його співробітників було відправлено у простій. Скорочувати штат довелося і «Барнаульскому патронному заводу». У травні ключові російські виробники в унісон заявляли про нестачу суднових дизельних двигунів, вертолітних та літакових двигунів, електроніки, імпортних комплектуючих у танкових системах управління вогнем, особливо наголошуючи на відсутності вітчизняної мікроелектроніки.
Тоді ж представники Пентагону почали говорити про те, що країна-агресор через санкції починає відчувати проблеми з поповненням запасів високоточної зброї.
Але непрямий вплив накладених на російський ВПК обмежень значно ширший. Так, проблемою з відкладеним ефектом для росіян стане поступова зношуваність основних фондів оборонних підприємств. Якщо до широкомасштабної війни, попри санкції, ворогу вдавалося закуповувати найсучасніші верстати в Німеччині, Італії і Швейцарії, то тепер зась. В умовах втрати доступу до компонентної бази ситуація лише загострюватиметься і промисловим «канібалізмом», як із цивільними літаками, цю проблему навряд чи вирішити. Верстатобудівники на росії, безумовно, є, але на виході очікується та сама проблема, як і з мікроелектронікою.
Не слід забувати й про істотний вплив санкцій на кадровий потенціал галузі. З початком війни в росії почався масовий «відтік» мізків, недарма уряд країни-агресора у квітні почав обіцяти російським айтівцям «золоті гори», аби тільки ті не полишали країни. У цифри про повернення в країну після ухвалення низки заохочувальних законів 85% тих, що виїхали, повірити важко. На додачу «полювання на відьом», що його нещодавно розпочали спецслужби проти вчених, які дотичні до розробок гіперзвукової зброї, очевидно, не стимулюватимуть обдаровану IT-молодь присвячувати себе служінню непередбачуваному режиму.
Не менш загрозливим чинником для розвитку російського ВПК стає і поступова втрата позицій на ринку експорту зброї. Так, у 2020 році за даними SIPRI російські компанії знизили обсяг експортних продажів на 6,5% до $26,4 млрд, продовживши тенденцію скорочення, що спостерігалася з 2018 року. Але після демонстрації можливостей російської зброї на полі бою в Україні експортна проблема тільки загострилась. Так, Індія спочатку вирішила достроково розірвати угоду на закупівлю вертольотів Мі-17В5, а потім заморозила угоду з придбання вертольотів Ка-31, пізніше й Філіппіни вже відмовилися придбати транспортні гелікоптери Mi-17.
Зниження експортного виторгу на тлі вже кричущого дефіциту російського бюджету (це ще не набрало чинності нафтове ембарго!) позбавлять російські підприємства оборотного капіталу. Навряд чи ситуацію покращать додаткові вливання в оборонку ще 600–700 млрд рублів (близько 10 млрд доларів), про які було заявлено в червні. Є вірогідність, що більшість із цих грошей буде спрямована на ремонт техніки, пошкодженої в Україні, та на погашення боргів попередніх періодів.
З плином часу та відчутною «амортизацією» російського озброєння на полях битв в Україні всі зазначені вище проблеми збільшуватимуться. І хоча деякі російські підприємства створили запаси імпортного комплектування, вони мають властивості вичерпуватися. І тут агресору навряд чи зарадить швидка переорієнтація на Китай чи Індію. По-перше, питання якості, а по-друге, ризики для китайських і індійських компаній самим потрапити під міжнародний «бан». США вже недвозначно натякнули на такі перспективи, включивши в червні у «чорний» список 5 китайських компаній, що продовжували торгівлю з росіянами. Аналогічні заходи були застосовані до компаній з Пакистану, ОАЕ, В’єтнаму тощо. І по-третє, той самий Китай на державному рівні навряд чи зацікавлений в технологічному посиленні свого сировинного сателіта.
Безумовно, росіяни не відмовляться від використання створених після 2014 року контрабандних механізмів відмивання компонентів через треті країни, але тепер це буде непросто, оскільки нагляд з боку відповідних органів США та ЕС за такими оборудками значно посилився.
Тим часом із високих російських трибун і надалі лунатимуть мантри про десятирічне випередження Заходу в питаннях військових технологій, що супроводжуватимуться цирковими виставами «бойових роботів», куплених за декілька тисяч доларів на майданчику AliExpress.
