Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
АрміяInform продовжує розвінчувати фейки, «історичні» подвиги, культи особистості та інші вигадки рф, які покликані створити образ «вєлікої і магучої».
У сусідній московії при згадуванні імені олександра суворова миттєво спрацьовує рефлекс – додавати до нього «великий полководець». В особливо занедбаних клінічно-імперських випадках епітет розширюється до «великий полководець, який не програв жодної битви». Проте, якщо не лінуватися і прочитати історію кар’єри цього генералісимуса не у пропагандистських російських джерелах, то «великий полководець» (несподівано!) перетвориться на «кривавого карателя», а «битви» на такі собі каральні «спецоперації» 18 століття.
Коротко про це говорить навіть Вікіпедія: «Суворов Олександр Васильович (1729-1800) – російський військовий, душитель українських, польських народних повстань, організатор депортацій, які супроводжувались особливою жорстокістю…»
Усі російські диктатори обожнюють суворова
Чергова хвиля пафосної любові до суворова здійнялася в росії після промови путіна 21 лютого 2022 року, коли московський диктатор визнав «незалежність молодих республік», а заодно знатно пообурювався «безчинствами націоналістів» і «київського режиму». Зокрема, із награним пафосом путін згадав: «Нещодавно в Полтаві знесли пам’ятник олександру суворову. Що тут скажеш… Відмовляєтеся від власного минулого? Від так званого колоніальної спадщини російської імперії?» «Щире обурення» альфа-самця тут же підхопили зграї посіпак, які наперебій почали демонструвати захоплення і любов до суворова. Дійшло до того, що міністр оборони росії шойгу звернувся до рпц із пропозицією канонізувати «великого і непереможного».
Насправді безоглядна любов до суворова на державному рівні народилася ще до народження самих путіна і шойгу. Відчуваючи споріднену душу карателя народів, його фанатом був ще «вождь народів» – йосип сталін. Саме при сталіні культ суворова заграв новими фарбами: 1942 року запроваджено орден на його честь, а двома роками раніше, перед нападом на Польщу, знятий знущальний фільм про каральну експедицію з придушення варшавського повстання.
Тож не дивує захоплення «великим полководцем» в росії, яка безперестанку мріє показати комусь свою «кузькіну мать», і дивує таке ж захоплення карателем серед деяких представників українства.
Члени «клубу звитяжних генералісимусів»
На росії суворов – володар усіх можливих нагород і носій найвищого військового звання імперії – генералісимус. Крім нього, до цього «клубу за інтересами» входять лише два царських фаворити: у петра першого це був алексашка меншиков, а в петрової небоги, імператриці анни іоаннівна – антошка брауншвейзький. Лише сталін був сам собі фаворитом, тож нагородився званням генералісимуса без допомоги монархів.
Глянувши на персони цих «славетних російських воєначальників», читачі й самі можуть зрозуміти, в який спосіб усі вони отримали свої звання. Не відставав від решти й олександр васильович. У нахабну брехню про те, що суворов не програв жодної битви, сьогодні можуть повірити лише ті, хто досі ховається за «залізною завісою» та так і не навчився користуватися ґуґлом. «Непереможний» не просто програвав битви, він провалював цілі воєнні кампанії!
Мабуть, кожен бачив картину художника Василя Сурикова про перехід російських військ через Альпи. Проте мало хто задумувався, що тут зображена не чергова перемога полководця, а героїчна втеча.
Тоді монархи Європи не могли стерпіти перемогу Великої французької революції і влаштували «спецоперацію» із її придушення. Перед суворовим стояло завдання разом із австрійцями знищити французькі революційні війська на території Гельветійської республіки (нинішня Швейцарія). Царський сатрап спланував складну операцію: силами двох російсько-австрійських корпусів ударити по повстанцях з двох боків, оточити і ліквідувати.
Натомість, поки один корпус під керівництвом суворова вештався горами, французькі революційні війська за підтримки місцевої швейцарської «тероборони» розгромили другий корпус, а потім оточили і розпочали ліквідацію суворівського. Коротше кажучи, бравий воєначальник кинув всю свою артилерію і здійснив той самий легендарний перехід через Альпи – втечу до «братської» Австрії, звідки із залишками свого потріпаного війська добрався до росії.
У підсумку: Швейцарія вільна, Французька революція триває, половина російської армії – на концерті «тодішнього кобзона».
Тяжкий шлях до «неперемоги»
Зараз ви будете сміятися, але саме тоді суворова нагородили званням генералісимуса. Імперія вирішила підбадьорити свого вірного слугу та згадати його попередні подвиги. А подвиги були такими, що вся Європа здригалася від однієї згадки імені цього кривавого карателя і людожера.
Бойовий шлях суворова, окрім звання генералісимуса, відмічений його іншими почесними титулами, які говорять самі за себе. Титул князя Італійського каратель отримав за знищення повстанців у північній Італії. Графом Римницьким він став після перемоги над турками у 1789 році біля річці Римник, після якої на запитання штабного офіцера про втрати противника, відповів: «Пиши побільше, чого ж їх, турків, жаліти!» Саме такими «подвигами» суворова в боротьбі проти повстанців і в штабних документах і пишаються сучасні росіяни, для яких всі ці фантастичні історії старанно записують у шкільні підручники.
До речі, на той момент Туреччина була «вже не та». Давно минули часи розквіту Османської імперії, часи Сулеймана Пишного з Роксоланою (перша половина XVI ст.) і походів на Європу – турки часів суворова самі ледь встигали відбиватися від сусідів, про що згодом Наполеон пожартує: «Турки, як барабан – про них чути, лише коли їх б’ють».
Тож росія уже тоді поводилася, як стерв’ятник, завжди готовий накинутися на заслаблу сусідку.
«Українське питання»
Українці, яким у ті часи не пощастило опинитися у складі російської імперії, були змушені воювати у складі її військ. І тут просто цинічно звучать заяви путіна про те, що ми маємо бути вдячні суворову. На його думку, якби не суворов та інші діячі, «у сучасної України не було би багатьох великих міст». Пряма мова: «Нагадаю, у 18 столітті за це місто билися солдати олександра суворова. Завдяки їхній мужності воно увійшло до складу росії». Ми вже звикли, що путін бреше, як дише.
Очаків – це ще одна вигадана перемога суворова: так, він справді штурмував місто, але спіймав чергового облизня і відступив. Насправді падіння фортеці – заслуга військ під керівництвом генерала-німця Івана Меллера (піхотна складова) і кошового отамана-українця Сидора Білого (флотилія).
Крім того, повертаючись до схибленої логіки російського диктатора: місто Очаків під назвою Дашків засноване ще за часів руських князів, набуло сили – за княжіння Вітовта. Турецьким було понад 300 років, а штурмом його брали козаки Богдана Глинського, Остафія Дашкевича та Івана Сірка… Як ці історичні події пов’язані з твердженням москви про своє «право» порушувати міжнародні договори і ламати на свій розсуд кордони сучасних держав?
Професійний каратель олександр суворов
Щоб закінчити з «українськими подвигами» суворова, згадаємо про ще одну фортецю на нашій території – Ізмаїл. Імперські штурмовики дійсно її захопили, але, по-перше, в авангарді йшли ті ж самі козаки Сидора Білого, а по-друге, містечко стало черговим символом «гуманітарної місії» росіян: після взяття Ізмаїла суворов наказав вирізати не тільки весь полонений турецький гарнізон, а і жінок із дітьми. Загальна кількість жертв, за оцінками сучасників, становила близько 10 тисяч людей.
«Великий полководець» до відбілювання його біографії в радянські часи, взагалі, був знаним карателем: на рахунку суворова кілька придушених повстань – польських і українських, татарських і ногайських, а також «рідних» – російських. Такий собі борець із «кольоровими революціями». Показово, що нинішній очільник імперії путін ставиться до них так само: «Ми зобов’язані зробити все необхідне, щоби подібне ніколи не сталося в росії», – говорить палкий шанувальник карателя 18 століття.
Свої перші самостійні каральні операції суворов проводив саме проти українців та поляків. «Непереможний полководець» очолив експедицію з придушення повстання шляхтичів на Поділлі, де виникла так звана Барська конфедерація. Тоді поляки, незадоволені зрівнянням у правах католиків і православних, почали боротися і проти російської окупаційної адміністрації катерини другої, і проти простого православного люду. У відповідь на захист українців повстали гайдамаки під керівництвом Максима Залізняка та Івана Гонти. Імперія довірила суворову розібратися з проблемою.
Каральна «спецоперація» почалася з того, що під приводом захисту православних, російські війська вдарили в спину гайдамакам, захопила їхніх лідерів, Івана Гонту взагалі віддали полякам на розправу. А потім сп’янілі від крові московити взялися й за самих поляків. Саме завдяки суворову, після розгрому шляхтичів та захоплення Кракова, стався перший в історії розподіл Польщі.
Наступного разу каратель прийшов у Польщу через пів століття. Герой американської революції генерал Тадеуш Костюшко підняв повстання проти окупантів, і росія знову і без вагань використала неабиякий талант суворова втоплювати в крові право націй на свободу.
Ця «перемога» суворова стала найбільш відомою в Європі. Найбільш жахливим «подвигом» закінчилося захоплення передмістя Варшави, містечка Праги, де у 1974 році солдати суворова влаштували різанину для 20 тисяч мирних жителів. На московії цю страшну трагедію цнотливо називають битвою за Прагу, в усьому світі – масовою різаниною містян. Свідки тих подій із жахом описують жорстокість росіян. Але після Бучі ми можемо повірити, що вони певно не перебільшували.
Європейська преса того часу опублікувала багато подробиць каральної «спецоперації». На карикатурі зображено, як суворов із дитячими головами в руках доповідає цариці про успіхи кампанії.
Вершиною цинізму стало те, що суворов прийняв польських перемовників спеціально серед тіл убитих, якими були встелені вулиці містечка. Аби окупанти помилували тих, хто залишився в живих, Варшава погодилася здатися.
Вірність цариці суворов підтверджував і на території самої росії. Найвідоміший його «подвиг» – розгром повстання Омеляна Пугачова. Про ці події в Європі було відомо менше, адже Західний Сибір і Поволжя далеко, а що там варвари роблять одне з одним, європейських обивателів не дуже й цікавило. А карателі суворова «працювали» з повстанцями із нелюдською жорстокістю, а доля самого Пугачова – багато говорить про традиційну російську тиранію. Голову повстання після перевезення через пів континенту в тісній залізній клітці піддали четвертуванню – страті, яка для цивілізованого світу того часу була просто дикою.
Ще одна «спецоперація» придворного карателя – депортація християн з Криму. Зроблене це було під приводом їхнього захисту від татар, але дорогою у Приазов’я загинула добра половина «врятованих».
Каратель відзначився ще в кількох окупаційних операціях: в Криму, у Фінляндії, в Придністров’ї. Останнім – пояснюється палка любов до суворова в так званій ПМР, адже полководцю приписується заснування Тирасполя.
Кумир окупантів
Наступною кар’єрною сходинкою карателя суворова стала операція на Кубані. Там «непереможний» придушив повстання ногайців, які «чомусь» пручалися примусовій депортації за Волгу та Урал. Тоді каральні війська за вказівкою досвідченого суворова розпочали фізичне «розв’язання ногайського питання». Чергова «перемога» завершилася загибеллю близько 500 тисяч людей, ще мільйон біженців змушені були шукати порятунку від геноциду в Туреччині.
Така «багата» біографія не могла не сподобатися керівникам радянської та сучасної реінкарнації російської імперії. Культ суворова від сталіна до путіна обростав новими вигаданими подвигами, новими перемогами і геройствами, і до наших днів згенерував безліч пам’ятників «великому полководцю», тисячі вулиць, названих на його честь, військові навчальні заклади, тощо, тощо, тощо. Зі свіженького: на честь олександра суворова названий російський підводний човен. Щоправда, він поки ще не добудований, але якщо ми не зупинимо росію, то невдовзі новий «суворов» знову обстрілюватиме Україну. Наразі уже ракетами.
