У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Маємо дивитися правді у вічі — повномасштабна війна болісно вдарила по українських дітях. Не легко говорити з малюками про війну. З одного боку, є небезпека травмувати дитину, а з іншого — правду не приховаєш. Як розказати про війну тактовно, пояснила дитяча психологиня Ольга Мала.
— Нині багато батьків на фронті. Як порадите розмовляти з дітьми у родинах військовослужбовців, які служать на передовій, і діти місяцями не бачать батьків?
— Діти розуміють, що коїться в країні та ставлять запитання. Пояснювати необхідно словами, зрозумілими для дитини. Якщо це дуже маленька дитина, кажіть просто — твій тато військовий і нині він боронить нашу державу. Якщо дитина ще не усвідомлює, що таке війна, однак ставить запитання, слід шукати казки, у яких є образ війни, хтось на когось нападає чи вчиняє зло. Так ви поясните явище війни через казкових персонажів.
«Тато наш захисник, він добрий, а з іншого боку є зло, яке він зупиняє». Якщо дитина доросліша, то важливо добирати лексику, якою володіє дитина. Варто перепитати: «Чи зрозуміло те, що я тобі кажу? Чи маєш запитання?» І залежно від відповіді розповідь може бути у форматі діалогу. Добре, якщо є зв’язок із татом, він теж може розповідати про себе, використовуючи слова, доступні дитині: «Я далеко від тебе, оскільки тепер це моя робота — захищати вас і країну».
— Не варто приховувати інформацію від дітей?
— Так, не варто. Може виникати напруга, коли дитина не розуміє, що відбувається. Діти дуже чутливі та сприймають світ по-своєму. Коли дитина відчуває, що від неї щось приховують, їй здається, що вона щось не так зробила й через це з нею не хочуть розмовляти.
— Українські родини нині втрачають рідних на війні. Якщо тато, на жаль, загинув, як допомогти дитині пережити втрату, як правильно повідомити трагічну звістку?
— Потрібно дібрати слова та сказати про це. Така розмова потребує затишного місяця, щоб ніхто не відвертав уваги, щоб було достатньо часу побути з дитиною. Треба сісти поруч із дитиною й сказати: «В нашій родині сталася біда, твій тато загинув на війні». Якщо це маленька дитина, взяти її на руки, дивитися в очі, якщо старша — обійняти її. Добре, щоб це зробила мати як найближча людина дитині. Краще повідомити дитині до поховання.
Кожна родина вирішує, чи буде дитина присутня, залежно від віку дитини, від стану дорослих у родині, чи готові вони бути поруч із дитиною і підтримати її в цей трагічний момент. Прощання це важливий ритуал для дітей, для їхнього подальшого життя. Буває, що дитина хоче брати участь у похованні й тоді дорослим потрібно зібратися та приділити їй увагу. Дитина має бути з кимось із дорослих весь цей період, тиждень або два. Це дуже важливо — близькі люди мають бути поруч і готові відповідати на запитання, обов’язково. Дитина може закритися, й тоді тільки тепло та любов можуть допомогти. Потрібно обіймати її та казати добрі слова, оточувати увагою, стежити, щоб дитина їла, спала, допомагати їй із цими базовими потребами. Їй може бути так важко, що вона не впорається з напругою, такі процеси проходять індивідуально в кожної дитини. Іноді діти більш стійкі до стресу, мають сильний зв’язок із рідними, який допомагає їм триматися.
— Чи можуть побратими загиблого військовослужбовця стати підтримкою для дитини?
— Так, якщо дитина їх добре знає. В такий важкий період поряд мають бути дорослі, яких дитина знала раніше. Пізніше вона може і з іншими дорослими спілкуватися, які знали її батька, і це може бути дуже-дуже корисно. Це інша інформація про батька, яким він був на службі, дитині це може бути цікаво й підтримати її. Однак це пізніше. Перший час — це добре знайомі люди.
— В інформпросторі активно висвітлюється перебіг війни й це не завжди прийнятний контент для дітей. Чи варто обмежувати їм доступ до ЗМІ?
— Якщо дитина цікавиться новинами про військову агресію, то слід дивитися такі новини з дорослими, а також обмежувати час відповідно до віку дитини. Іноді інформація про наслідки війни може навіть травмувати дитячу психіку. Тому краще дозувати інформаційний потік. Нині психіка дорослих не завжди витримує, а дитяча психіка ще не сформована, її слід оберігати.
— Діти, які пережили окупацію чи евакуацію у складних умовах, можуть мати ознаки стресу. Як зрозуміти, що дитина зазнала стресу?
— Дитина робить те, що не робила до цієї події: може перестати гратися іграшками або читати, або відмовляється їсти, може виявляти агресію, бути роздратованою. Важливо спостерігати, як вона спить. Як відповідає на запитання чи робить звичні справи. Спостерігаючи, батьки можуть швидко зорієнтуватися. Тіло дитини яскраво демонструє, чи дитина зазнала впливу ситуації. Якщо тіло напружене, як пружина, це показник, що психіка травмована й дитина досі переживає. Звертайте увагу, які слова використовує дитина: чи змінився темп мовлення, словниковий запас, можливі уривчасті висловлювання. Або дитина не усміхається, очі ніби не живі. Якщо є такі ознаки, варто звернутися до психолога. Запитуйте в дитини, як її настрій, що снилося. Спостерігайте за грою. Ви зрозумієте з її відповідей, що дитина налякана чи стривожена.
— Якщо батьки помічають, що дитина виходить зі стресу по-своєму, наприклад, занурюється у творчість? Чи можна дати їй можливість впоратися зі стресом самостійно?
— Так, можна просто уважно спостерігати, стежити, щоб вона спала та їла вчасно, відпочивала й не перенапружувалась. Водночас залучайте дітей до спільних родинних справ, щоб вони відчували, що родина поруч. Треба говорити з дитиною: «Добре, що ти можеш плакати», «Можемо поговорити, якщо хочеш». Обов’язково пропонуйте допомогу. Не лишайте її наодинці з болісними думками. Якщо у дитини міцна психіка, вона може впоратися сама, але дорослі мають бути поруч і підтримувати.
