У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Щороку 1 червня ми відзначаємо День захисту дітей. Особливий день, коли дорослі приділяють спеціальну увагу питанням прав дітей, безпеки й розвитку наших діточок. Але з 24 лютого в нашій країні змінилося все. І буквально кожен день тепер – це для нас день захисту. Захисту всіх наших людей, дітей, нашого майбутнього. Захисту вільної країни, у якій кожна дитина зможе, коли виросте, жити таким життям, яким вона захоче. Без примусу й пригноблення.
Про це зазначив у відеозверненні Володимир Зеленський.
Всі бачать, що Росія несе Україні і що хоче принести в інші країни Європи. Повне презирство до окремих людей, до цілих народів. Російська держава настільки зневажає навіть своїх же громадян, що вони й не розуміють, у чому взагалі цінність життя людини. Російські солдати вбивають і гинуть самі так, ніби вони не люди, а просто пил. Пил під ногами господарів Росії.
Принципи нашого життя – зовсім інші. І хоча життя з настанням воєнного часу змінилося, наші принципи залишаються незмінними. Кожна людина має значення. Ось це – головне, що відрізняє нас від окупантів.
За 98 днів вторгнення Росії внаслідок ударів окупантів постраждали 689 дітей. І це тільки ті, про кого ми знаємо. У нас поки що немає всієї інформації з території, яка зараз залишається окупованою. Але з того, що відомо на сьогодні, – 446 дітей поранені, 243 дитинки загинули. Ще 139 зникли безвісти.
Кажуть, що людська свідомість погано сприймає великі числа. Що більше число, то складніше людині усвідомити, що за ним стоїть. Зруйновані родини. Маленькі особистості, які навіть не встигли побачити, що таке життя.
Як маленький Денис із Житомирської області, із села Малинівка, який загинув разом з усією родиною, коли російський літак скинув бомби на село. Денису не було й двох років.
Як Степан із села Нові Петрівці Київської області. Йому й трьох років не було, коли російський снаряд ударив по подвір’ю будинку. Малий отримав смертельні поранення.
Як Аня з Бучі Київської області, їй було 14 років. Вона була вбита, коли російські військові обстріляли мікроавтобус на дорозі. Люди просто намагалися врятуватися. Аня була в тій машині разом з мамою та бабусею. Загинули вони всі.
Поліна, їй і двох років не було. Російський танк ударив по будинку в Бородянці. Звичайний житловий будинок. Пряме влучання. Поліна загинула.
Аріна, Миколаївська область. 5 березня дістала осколкових поранень внаслідок артилерійського обстрілу, окупанти били по звичайному житловому сектору. Вона померла в лікарні. Зараз, у червні, Аріні могло б виповнитися 4 роки.
Святослав з Одеси, йому було 15 років. Був убитий ракетним ударом Росії по гуртожитку. Це сталося 2 травня. Його тіло дістали з-під уламків будинку.
Аліса з Охтирки Сумської області. 7 років дитині. Загинула на другий день повномасштабної війни внаслідок російського артилерійського обстрілу. Окупанти били просто по житлових будинках.
Микита з міста Ізюма, Харківська область. Йому було три роки. У ніч на 3 березня був убитий внаслідок російського авіаудару по місту. Загалом тієї ночі загинули дев’ять людей.
Дві сестри – Варвара й Поліна з Маріуполя. Варварі було 14 років, а Поліні – 11. Вони загинули внаслідок російського обстрілу житлового будинку.
Я назвав зараз тільки десятьох діток зі списку двохсот сорока трьох. І це не просто цифри. Кожен рядок – це окремий світ, який був знищений армією Росії.
У цьому переліку є й ті, про кого взагалі нічого невідомо, навіть імʼя… 243 дитини! Вічна пам’ять кожному й кожній, чиє життя було забране російською війною проти нас, проти українців, проти України.
Джерело: Офіс Президента
