Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
На війні немає атеїстів. Підлий напад РФ на нашу землю став для українців шоком. Ніхто з нас, навіть військовослужбовців із тривалою вислугою, не хотів, та й не міг, вистрілити у бік ворога першим. Тоді, у 2014 році, ми не розуміли, як таке можливо – відняти життя у людини. Та ворог був безжальним із перших метрів загарбаної ним України. Так розпочинається сюжет цієї світлини з єкспозиції фотовиставки «Одна війна – одна нація – два погляди». Нагадуємо, що це спільний проєкт спеціальних кореспондентів АрміяInform та журналістки міжнародного фотоагентства SIPA PRESS Гаель Жірб.
Далі, автор фото Тарас Грень розповідає про біль і відчай українських воїнів, який швидко переріс у злість, із якої народилась гідність сучасного військовослужбовця. На фото зображена похідна каплиця у звичайному польовому наметі. І прийшовши сюди, не потрібно було вміти хреститись чи знати якусь молитву – біля такого розп’яття військові ставали сильнішими та завзятішими, адже без віри не може бути майбутнього. Осінь 2016 року.
Виставка працює у Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України в Києві за адрессою вулиця М. Грушевського 30/1.
Всі бажаючи можуть переглянути експозицію, яка налічує близько 80 світлин, що показують війну на Донбасі в контексті двох поглядів на неї. Це віддзеркалення сьогодення і тієї реальності, у якій живе окрема частина українського соціуму останні п’ять років.
Декілька нових світлин з експозиції та їхні історії
Війна, принесена в Україну на кінчиках багнетів московських «зелених чоловічків», висмикнула нас з привичного укладу нашого життя. Не усі з нас були професійними солдатами, готовими до труднощів окопного життя. Навіть тут, у траншеях і шанцях ми чіпляємось за приємні дрібнички, які пов’язують нас з тим, довоєнним життям: смачна страва, чистий одяг. Ба, навіть, охайна зачіска роблять нас трішечки щасливішими і думками повертають…додому. Луганщина. Травень 2015 рік. Окрема артилерійська бригада.
Взуття може важити 5-6 кілограмів. Через просочений водою чорнозем, що налипає на кожен чобіт. З настанням осені, коли лінію зіткнення з ворогом на Донбасі рясно кроплять дощі, земля в окопах перетворюється на місиво. Ми підсипаємо щебінь, робимо настили з дощок, якщо є така можливість. Але бруд все одно супроводжує наше траншейне життя аж до настання перших морозів. Слава Богу, – це всього лише декілька тижнів. Втім, спогади про стиглі вогкі ранки, коли донбаське небо щедро кропить тебе холодними важкими краплями вологи, супроводжуватиме нас усе подальше життя. Зігрітись, просохнути, і не пропустити ворожу атаку: от про що ми думаємо в цей час. Околиці Авдіївки. Листопад 2018 року. Окремий мотопіхотний батальйон.
