У Чернігові оголосили вирок місцевому блогеру Григорію з ніком «Звичайний хлопець», який на своєму YouTube-каналі розповідав, як чинити опір співробітникам ТЦК. Про це йдеться у вироку…
На війні немає атеїстів. Підлий напад РФ на нашу землю став для українців шоком. Ніхто з нас, навіть військовослужбовців із тривалою вислугою, не хотів, та й не міг, вистрілити у бік ворога першим. Тоді, у 2014 році, ми не розуміли, як таке можливо – відняти життя у людини. Та ворог був безжальним із перших метрів загарбаної ним України. Так розпочинається сюжет цієї світлини з єкспозиції фотовиставки «Одна війна – одна нація – два погляди». Нагадуємо, що це спільний проєкт спеціальних кореспондентів АрміяInform та журналістки міжнародного фотоагентства SIPA PRESS Гаель Жірб.
Далі, автор фото Тарас Грень розповідає про біль і відчай українських воїнів, який швидко переріс у злість, із якої народилась гідність сучасного військовослужбовця. На фото зображена похідна каплиця у звичайному польовому наметі. І прийшовши сюди, не потрібно було вміти хреститись чи знати якусь молитву – біля такого розп’яття військові ставали сильнішими та завзятішими, адже без віри не може бути майбутнього. Осінь 2016 року.
Виставка працює у Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України в Києві за адрессою вулиця М. Грушевського 30/1.
Всі бажаючи можуть переглянути експозицію, яка налічує близько 80 світлин, що показують війну на Донбасі в контексті двох поглядів на неї. Це віддзеркалення сьогодення і тієї реальності, у якій живе окрема частина українського соціуму останні п’ять років.
Декілька нових світлин з експозиції та їхні історії
Війна, принесена в Україну на кінчиках багнетів московських «зелених чоловічків», висмикнула нас з привичного укладу нашого життя. Не усі з нас були професійними солдатами, готовими до труднощів окопного життя. Навіть тут, у траншеях і шанцях ми чіпляємось за приємні дрібнички, які пов’язують нас з тим, довоєнним життям: смачна страва, чистий одяг. Ба, навіть, охайна зачіска роблять нас трішечки щасливішими і думками повертають…додому. Луганщина. Травень 2015 рік. Окрема артилерійська бригада.
Взуття може важити 5-6 кілограмів. Через просочений водою чорнозем, що налипає на кожен чобіт. З настанням осені, коли лінію зіткнення з ворогом на Донбасі рясно кроплять дощі, земля в окопах перетворюється на місиво. Ми підсипаємо щебінь, робимо настили з дощок, якщо є така можливість. Але бруд все одно супроводжує наше траншейне життя аж до настання перших морозів. Слава Богу, – це всього лише декілька тижнів. Втім, спогади про стиглі вогкі ранки, коли донбаське небо щедро кропить тебе холодними важкими краплями вологи, супроводжуватиме нас усе подальше життя. Зігрітись, просохнути, і не пропустити ворожу атаку: от про що ми думаємо в цей час. Околиці Авдіївки. Листопад 2018 року. Окремий мотопіхотний батальйон.
