У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Лицар ордена «За мужність» Ігор Рудник (позивний «Інгвар») уродженець міста Кам’янка-Бузька, що на Львівщині. Строкову служив у десантно-штурмовій бригаді, яка колись дислокувалась у Хирові. Серйозно займався карате. За його словами, здобутий вишкіл не лише сприяв бездоганному фізичному стану, а й знадобився в багатьох життєвих ситуаціях. Любов до спорту привела хлопця до Львівського університету фізичної культури, який він з успіхом закінчив.
— Мабуть, певні мої лідерські та організаторські якості сприяли тому, що мені довірили тривалий час очолювати відділ молоді та спорту в районній державній адміністрації, — розповідає Рудник. — А найулюбленішим видом спорту був і залишається футбол. Регулярно виступав у складі команди на першості області. Не відмовляюсь і досі від спусків на лижах у засніжених Карпатах.
Згодом Ігор змінив сферу діяльності — став підприємцем у курортно-оздоровчій галузі. Приймав відпочивальників на невеличкій оздоровчій базі на Арабатській Стрілці.
Під час Революції гідності був ініціатором створення 34-ї сотні Самооборони Майдану, яку й очолював. А потім — участь у російсько-українській війні у складі добровольчого батальйону.
П’ять років бойовихдій, здебільшого під Мар’їнкою, стали для «Інгвара» не лише випробуванням на мужність та самовідданість, а й поранили серце гіркотою втрати. 4 лютого 2019 року під час евакуації поранених загинув брат Микола.
— Звісно, маючи п’ятирічний досвід бойових дій, певні навички розвідника, я не міг учас масованої навали ворога відсиджуватись вдома, — каже Рудник. — У перший же день розіслав друзям, побратимам по АТО повідомлення: хто має бажання долучитися до національного спротиву — єднаймося. Мій друг «Тор» приїхав з-за кордону, «Щасливчик» з моєї сотні на Майдані теж відгукнувся, зголосилася й медсестра Марія. Тобто в нас тут, у підрозділі, зорганізувалась невеличка група львів’ян, які вирішили боронити столицю.
Неймовірна енергійність та завзяття Ігоря Рудника не дозволяють визначити його вік. На тактичних тренуваннях він нарівні з молодими виконує вправи і завдання, демонструє відмінну рухливість, настирність та кмітливість. До того ж, не хизується набутим на війні досвідом і залюбки приходить на допомогу необстріляним бійцям.
— Ну, от закінчиться війна… — провокую фразою співрозмовника на відвертість.
— Найперше, що зроблю після перемоги, — зіграю у футбол із побратимами, — миттєво парирує Рудник. — Ми навіть турнір на честь перемоги влаштуємо. Знаю, що однодумці мене підтримають. А вже потім поїду до моря, на Арабатську Стрілку…
@armyinformcomua
Міністерство оборони України провело конференцію «Глибина безпеки — 2025», під час якої напрацьовано рамкову концепцію розвитку підводного розмінування в Україні.
Бійці роти безпілотних наземних систем 92-ї штурмової бригади імені Івана Сірка розповіли про евакуацію пораненого на наземному роботизованому комплексі, що пішла не за планом.
Бійці 14-го полку безпілотних авіакомплексів Сил безпілотних систем показали, як їх дрони завітали на склади з боєприпасами та «Шахедами» окупантів у Донецьку.
Бійці 412-ї бригади Nemesis Сил безпілотних систем розповіли про латвійця, який передав свій спадок від покійної сестри на боєприпаси та попросив в її пам’ять написати ім’я на снаряді.
До повномасштабного вторгнення боєць із позивним «Дубас» був чемпіоном України з Dota 2, а тепер здійснює десятки бойових вильотів щодня і до тисячі запусків за місяць.
Європейська Рада запровадила санкції проти п’ятьох фізичних осіб та чотирьох організацій, причетних до підтримки тіньового флоту росії та схем отримання доходів.
У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…