Зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів № 560. Вони передбачають автоматичне продовження більшості відстрочок, пріоритет оформлення в цифровому форматі через…
Після а капели Андрія Хливнюка, лідера українського гурту «Бум-бокс», народної пісні «Ой, у лузі червона калина» посеред Києва, який на той момент безщадно бомбили рашисти, вона набула нового життя. ЇЇ співають українці під час заряджання зброї, допомоги цивільним, за кермом автівок та бронетехніки, ставлять на рінгтони та накладають цю мелодію на любительські відеоролики, створені власноруч.
Тож ми сьогодні вирішили розповісти читачам про створення цієї найвідомішої стрілецької пісні, історія якої сягає понад 100 років.
Так, за однією з версій, перший варіант «Червоної калини» у 1912 або у 1914 році написав Степан Чарнецький, режисер театру «Руська бесіда» для постановки п’єси Василя Пачовського під назвою «Сонце руїни». Цей твір присвячений одному з найтрагічніших періодів в історії нашої славетної України в другій половині XVII століття, що відзначився розпадом української державності та кровопролитними війнами та відомий назвою «Руїна». «Сонце Руїни» — гетьман Петро Дорошенко (1627, Чигирин — 19 листопада 1698, с. Ярополче, Московія), якого прозвали так за плани щодо об’єднання України, поділеної та поневільної Польщею і Московщиною.
У фіналі, за словами істориків, мала звучати пісня «Чи я в лузі не калина була».
Але режисер обрав більш оптимістичний варіант — «Розлилися круті бережки».
Чарнецький не зупинився на цьому варіанті та «апгрейдив» слова та мелодію пісні. У 1914 році в Стрию її вперше почув чотар УСС, український галицький військовик, командант сотні УСС Григорій Трух. До пісні він додав ще кілька куплетів, які й склали основу сучасного варіанту пісні. Вона стала настільки популярною, що навіть найвідоміший військово-історичний часопис, що видавався у міжвоєнному Львові, мав назву «Літопис Червоної Калини», а видавництво, колектив якого складався з колишніх військових УСС і Галицької армії, називалося «Червона Калина».
Але історія пісні має продовження — наприкінці 1980 року був написаний ще один куплет. Його додали українські дисиденти Надія Світлична, учасниця руху шістдесятників, правозахисниця, публіцистка, мемуаристка, журналістка, редакторка «Вісника репресій в Україні» та композитор і диригент Леопольд Ященко, який спільно з понад 130 відважними людьми 1967 року підписали лист протесту до ЦК КПРС щодо політичних переслідувань української інтелігенції. Чоловіка тоді звільнили з роботи та піддали репресіям. Але це не зламало Ященка. Навесні 1969 року вони з однодумцями заснували Співоче поле, де відроджували давні українські обряди, народні пісні, колядки, щедрівки. Так постав хор «Гомін», який вперше виконав пісню в сучасному варіанті.
І зараз «Червону калину» співають, переспівують, інтерпретують — українською та іншими мовами. Вона стала гімном перемоги нашої нації! Слава нашому славетному козацькому роду! Ми піднімемо тую калину! Ми відбудуємо нашу славну Україну!
