Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Командир танкового взводу героїчно загинув у бою з російськими агресорами на Чернігівщині.
Зі спогадів друзів, вчителів та бойових побратимів, Владислав зі школи мріяв бути військовим і дуже любив Батьківщину.
— Він хотів піти по стопах батьків та стати прикордонником. Чудовий хлопчик був — вихований, талановитий, позитивний. Добре навчався та прагнув стати військовим. Дуже хотів, щоб батьки ним пишалися, — згадує його вчителька Наталія Кононовська. — Був принциповим та мужнім, ніколи не ховався ні за чиї спини. Після школи вступив до Національної академії Сухопутних військ у Львові, а після випуску захищав Україну в районі проведення ООС.
Як розповів настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці отець Василь Колодій, він Владислава особисто не знав.
— Але всі хлопці-військові для мене немов рідні, — сказав він. — Війна — це смерть та розруха. Це втрати та біль. Так, ми маємо оплакувати загиблих військових. Але й пишатися, що Україна має таких синів та дочок, які готові покласти життя за наше майбутнє. Вони — Герої.
Указом Президента України старшого лейтенанта Владислава Подобного нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна пам’ять та слава Герою!
