Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Поки російські солдати в паніці кидають на полі бою танки та бронетранспортери, тікаючи від українців, кремль думає, як же поповнити свій парк бойових машин.
Усім відомо, що найкращу техніку росармії ми вже давно розбили чи забрали як трофеї. Того ж, що в росії залишилося, не вистачає навіть для формування хоч якихось резервів.
Нещодавно у своїх затишних кабінетах російські генерали, трошки відійшовши від своєї поразки, винайшли єдиний і останній вихід із ситуації.
Так, окремим наказом по міністерству оборони країни-агресорки вирішено знімати з довгострокового зберігання всю військову техніку, зокрема танки Т-62М. Останній зразок ОВТ був на озброєнні в радянському союзі за часів правління Хрущова десь 50 років тому.
Щоб було зрозуміло для пересічного читача, техніка, що знаходиться на довгостроковому зберіганні, зазвичай десятиліттями стоїть просто неба. Може її там хтось й охороняє. Проте, добре знаючи порядки в росармії, за 30-40 років точно знайшовся такий, хто зняв з неї якусь дефіцитну деталь чи забрав щось важке для пункту прийому металу. Адже на одну маленьку зарплатню в росії важко прожити.
Також для будь-якого армійця смішно виглядає саме повідомлення генштабу зс росії про те, що вся техніка під час довгострокового зберігання постійно ремонтувалася, прогрівалася. Тож зараз, як кажуть, зі старту – готова до бою. Проте ми вже знаємо, як насправді відбувається в «другій армії світу», де традиційно вважають, що папір все стерпить.
Як повідомили кореспондентові АрміяInform фахівці з експлуатації бронетанкового озброєння ЗСУ, вже після 5-10 років довгострокового зберігання техніку треба дуже довго відновлювати. Адже, мінімум, всі гумові деталі точно будуть не придатні. Також чимало часу піде на перевірку та обслуговування електропроводки, усунення корозії на основних агрегатах двигуна тощо. І все це, нагадуємо, в разі наявності всіх деталей та систем, у що важко повірити.
Якщо ж чогось важливого не вистачатиме, то треба писати заявки, погоджувати їх із начальниками. Якщо документи й пройдуть наверх, то потім ще доведеться чекати на прибуття потрібної деталі з якогось підприємства, але через низку зайвих інстанцій-посередників.
Варто додати, що більшість цієї бронетехніки перебуває на військових заводах та арсеналах десь у Сибіру чи на Уралі. Тому її ще треба комусь прийняти, замовити залізничні платформи, підготувати варту, перевезти до якоїсь станції. Уже на місці розвантаження за неї хтось візьметься відповідати і відновлювати. Після цього можливо танки проїдуть ще 50-100 км, щоб у нас перетворитися купу обгорілого металу.
Отже, із нетерпінням чекатимемо на новий металобрухт і свіже добриво для нашої Української землі.
Тримаймо стрій і віримо в Перемогу України!
