Утім, це не завадило правоохоронцям розшукати уродженця село Гладке Козелецького району Чернігівської області та притягнути його до відповідальності. Суд визнав громадянина України винним у перешкоджанні…
Ветеран-спецпризначенець про втілення мрій поранених побратимів, спорт та розвиток улюбленої справи…
…Друзі з фейсбуку, привіт! Давайте знайомитись. Мене звати Віктор, я спортсмен-альпініст, мандрівник, громадський активіст. А ще, я волонтерив, а згодом, воюваві з агресорами на Сході України! Нині я організовую навчання альпінізму та сходження в гори, від чого отримую неймовірне задоволення. Пропоную нам з вами познайомитися ближче: ми з побратимами вирішили організувати сходження на одну з найвищих вершин Львівської області гору Параску. У цій поїздці ми плануємо підняти на вершину кіборга, який був поранений в Донецькому аеропорті й не може самотужки зробити це сходження. Давайте разом допоможемо йому побачити красу оксамитових гір!..
Власне, з цього допису розпочалось знайомство з унікальною людиною – Віктором Баранником. Колишнім розвідником, ветераном АТО/ООС, бійцем одного з підрозділів ССО ЗС України.
Зустрічаємось з Віктором у Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій. Приміщення на вулиці Пекарській добре відомо і волонтерам, і тим, хто захищав Україну на її східних кордонах. Тут не лише допомагають в отриманні пільг та оформленні паперів. Тут регулярно проводять майстер-класи, курси, різноманітні зустрічі з ветеранами і для ветеранів російсько-української війни. Відтак тут часті гості представники партнерських організацій та просто небайдужі люди, які прагнуть допомогти ветеранам адаптуватися у житті після війни.
До слова, Віктор – також партнер Львівського центру допомоги учасникам бойових дій.
До війни займався не тим, чим треба…
Так говорить Віктор, пригадуючи усі свої заняття до того, як пішов до війська.
‒ …Я і хліб випікав, і таксі кермував, вчився на моряка, був барменом, клав гіпсокартон, і кораблі в польському Гданську будував. Віктор посміхається, згадуючи свою строкату доармійську біографію. Власне, коли в 2014 році спалахнула війна на Сході, він перебував у Польщі на заробітках. Першою чорною «ластівкою» військових подій стало поранення його давнього хорошого друга. Віктор, працюючи в колективі українців, закинув ідею – придбати автомобіль для пораненого. Однак на пропозицію мало хто пристав. Тому Віктор почав відкладати гроші зі своєї зарплатні. Згодом, коли авто було куплене, він починає допомагати одному з добробатів Правого сектору. А згодом і сам йде служити по мобілізації. Потрапив до одного з армійських полків спеціального призначення. Виконував завдання на Луганщині.
«Шукати себе» після служби – не дивина. «Знайти себе» – щастя!
…Ще вчора буквально ти бігав у складі групи спецпризначення в районі міста Щастя, виконував бойові завдання. А сьогодні ти…знову цивільний. Як повернутись до того, чим займався. І головне питання: чи дійсно ти хочеш повертатись до колишніх занять?!
Перед такою дилемою довелося постати й нашому співбесіднику. Зі слів Віктора, певний час після демобілізації він не міг, як кажуть, пристати до жодного берега. Брався за різну роботу, але все «валилося з рук». Єдине, що залишалося незмінним, – любов до гір і усього, що з ними пов’язано. Адже Віктор є професійним інструктором із гірського туризму та альпінізму. Втім, до армії це заняття було у нього як хобі.
– Я почав відвідувати різні курси та семінари із саморозвитку, започаткування бізнесу, – розповідає він. – Зрештою, під час занять у «Школі лідерства для учасників АТО» ми отримали навчальне завдання із розробки бізнес-плану і стратегії власної справи. Коли почав шукати свою «шпарину» в бізнесі, почав консультуватися з викладачами. Мені порадили зробити прибутковою справою те, до чого лежить душа, серце і руки. Так з’явився невеличкий бізнес із проведення гірських тренінгів та підготовки людей до гірських походів. Нині ми провели ребрендинг, і фірма отримала назву Summit Club.
Віктор каже, що з того часу відчуває, що знайшов справу свого життя. Він щасливий!
Інвалідний візок – не вирок, а виклик!
Бойове поранення, діагноз лікаря «параліч кінцівок»… Здавалося б все, на житті можна ставити хрест. Адже тепер твій життєвий простір обмежений виключно тими локаціями, куди може проїхати інвалідний візок…
Але ж ні! Ветерани бойових дій, які через поранення чи травми прикуті до інвалідного крісла, не перестали бути бійцями, не втратили активної життєвої позиції, не перестали прагнути пізнавати щось нове. Єдине, що їм потрібно, щоби продовжувати активне повноцінне життя – підтримка і допомога тих, хто їх розуміє. Міцна і надійна рука побратима!
Ініціатива Veterans GO народилась саме з цих думок, наголошує Віктор Баранник. Багато хто з хлопців, які воювали і отримали поранення, що обмежили їх можливості, ніколи в житті не були у горах. Жодного разу не отримували насолоду від краєвидів із верхівок Карпат! Але це можливо було виправити. До того ж, втілити це – цілком реально. Віктор брав участь у гірському сходженні, де одна з благодійних організацій займалась підйомом у гори особи, що страждає на ДЦП. Робили це вони на спеціальному візку, який сконструйований у Франції і використовується для організації активного дозвілля людей, що мають обмежені фізичні можливості. Власне, після цього рішення було прийнято: поранені бойові побратими теж будуть «штурмувати» гори! Адже інвалідний візок для них не вирок, а виклик! А гірське сходження – це завжди захоплива пригода, що несе позитивні емоції. І буквально у другій декаді листопада хлопці та дівчата з Veterans GO здійснили вже третє успішне сходження. Цього разу разом із учасником АТО, 24-річним колишнім десантником Романом Панченком, здолавши 1268,5 метрів до верхівки гори Параска.
Різдвяний ярмарок, гранти і «Джульєтка»
Але цьому моменту передувала чимала підготовча робота. Ветерани АТО/ООС, що мають свій бізнес, – хлопці затяті. Ідея, як кажуть, народилась. Відтак потрібно шукати засоби її реалізації. Минулого Різдва Віктор із побратимами організував благодійний ярмарок. Виручка від нього становила близько 25 тисяч гривень. Це і був стартовий капітал на проведення гірських сходжень. Згодом, дізнавшись про цю ініціативу, підключилась влада – допомогла автобусами. Ще один бізнесмен організував харчування. Отже, гроші ще й залишилися. Крім того, було складено заявку на грант від одного з міжнародних фондів. І ветеранська ініціатива отримала «підкріплення» у вигляді 12 тисяч євро. За ці кошти, зокрема, було закуплено «Джульєтку». Саме таку назву має той самий французький спеціалізований візок. І на решту грошей запланована закупівля туристичного обладнання для облаштування повноцінного польового табору на 30 осіб. Адже у планах Віктора в літній сезон провести табір для дітей, де ветерани б залучалися як інструктори, навчаючи усіх охочих.
– Розумієте, похід у гори, це і реабілітація, і реінтеграція, і спілкування, якого тобі не вистачає. Це у нас такий активний форум ідей. Я, от, хлопцям на ходу надавав консультації як на гранти подаватись, як захищати та обґрунтовувати свої бізнес-ідеї. І вони перейнялися. Є у мене товариш – затятий рибалка. Є товариш, який займається пошуком із металошукачем. І перший, і другий у форматі нашого табору можуть навчити дітей. Кожен ветеран – це невичерпне джерело різних знань, умінь, життєвого досвіду і талантів, – говорить Віктор. – Головне, ці чесноти обернути в потрібне русло!
Хтось зі скептиків скаже: це, мовляв, доступно лише для львів’ян. Аж, раптом, ні! Віктор Баранник наголошує, що їхня ініціатива відкрита для ветеранів з усієї України.
– З нами легко зв’язатися: маємо сторінку в соціальній мережі Facebook, там вказано контактні телефони. Активно обговорюємо та плануємо кожну подію в спільному чаті. Так що дописуйте, телефонуйте, – наголошує він.
До слова, ця ініціатива відкрита не лише для ветеранів АТО/ООС. Вона об’єднує усіх небайдужих та щиросердних людей. Зі слів Віктора Баранника, у сходженнях активно допомагають й вимушені переселенці з Донбасу та Луганщини, і волонтери, і просто хороші, чуйні люди.
Долучитися до ініціативи можете й ви:
Телефон : +38(097) 213- 35-99 (Віктор Баранник)
Фото та відео автора та з архіву Veterans GO
