Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Так звані ДНР та ЛНР, які принаймні на рівні інформаційного поля сприйняли визнання Російською Федерацією свого суверенітету дуже оптимістично, навряд чи до кінця усвідомлюють своє майбутнє. Водночас спрогнозувати його не так вже й важко: достатньо хоча б побіжно проаналізувати ситуацію у схожих з ними російських анклавах — Придністров’ї, Південній Осетії та Абхазії, де вже давно немає ейфорії.
Придністров’я у пітьмі невизнаності
Після кривавих боїв у 1992 році президенти Росії й Молдови підписали угоду про врегулювання конфлікту у Придністров’ї. У результаті виникло квазіутворення — «Придністровська Молдавська республіка», яку Молдова офіційно називає окупованою територією. Під час війни загинуло близько тисячі осіб, кілька тисяч стали біженцями. Нове формування не визнала навіть «мати»-Росія, а помітили лише Південна Осетія та Абхазія.
Які економічні зміни відбулися в регіоні впродовж 10 років?
У Придністров’ї в обігу місцеві рублі, бюджет майже повністю залежить від російських дотацій. Середня зарплата місцевого мешканця становить близько 200 доларів.
Більшість населення — пенсіонери, молодь виїжджає за кордон. Звичним явищем серед місцевих жителів стає одержання кількох паспортів — російського, українського, молдовського. А після 2014 року, коли Молдова отримала безвіз з ЄС, кількість претендентів на її паспорт зросла в рази. Молдовське громадянство отримали 315 тисяч мешканців так званої ПМР.
Туризм у псевдореспубліці не має перспектив. Клаптик на східному боці Дністра цікавить лише тих, хто хотів би подивитися на законсервований СРСР з його бюстами Леніна та радянськими вивісками магазинів.
І ще один факт. 2007 року 97 % придністровців підтвердили свої почуття референдумом і проголосували за інтеграцію з РФ, однак «старший брат» не відповів взаємністю. Росія не приєднала до себе Придністров’я й до сьогодні не визнала його суверенітету.
Абхазія: до Сухумі не їдуть навіть росіяни
Абхазія визнана чотирма державами світу: Росією, Венесуелою, Нікарагуа та Науру. Унаслідок збройного протистояння тут загинуло 13 тисяч грузинів і 3 тисячі абхазців, близько 200 тисяч етнічних грузинів було вигнано з території регіону. У результаті в регіоні залишилося трохи більше ніж сто тисяч корінних мешканців. Більшість має російські паспорти. Росія виплачує пенсії, а також інвестує 70 відсотків бюджету.
Попри всі російські вливання економіка Абхазії далека від успішної. У результаті невизнаності республіки західні країни не радять туристам їхати до Сухумі. До цього додалася непроста кримінальна ситуація в регіоні. Через що навіть росіяни тепер більше полюбляють сонячні береги грузинського Батумі. Потенційно прибутковий туризм Абхазії «застряг у драговині» та залишається «на рівні радянських часів».
Окрім цього, квазіреспубліка відчуває чималі проблеми у сфері охорони здоров’я. Зазвичай абхазці лікуються у Грузії. У Зугдіді є спеціальний медзаклад для переселених осіб і мешканців Абхазької території. Ба більше, у Грузії навіть створили окремий орган — Міністерство охорони здоров’я Абхазької автономії.
Південна Осетія: ані підприємств, ані середнього бізнесу
У ще одній квазіреспубліці, що утворилась у результаті агресії РФ проти Грузії 2008 року, Південній Осетії — люди також потерпають від бідності й безробіття. Цю «республіку» визнали Росія, Венесуела, Нікарагуа, Науру, а ще Абхазія, Придністров’я і Нагірний Карабах. Під час війни загинуло понад сім сотень людей. За даними ООН, з початку бойових дій у регіоні більш ніж 118 000 людей стали біженцями.
Вона найменша з російських анклавів. Кількість її мешканців не відома та коливається від 35 до 70 тисяч. Затиснута між горами та Грузією, без розвинутих зв’язків із регіонами Росії, вона зазнає набагато більше проблем, аніж більша за територією приморська Абхазія. Близько 90 відсотків закладених у бюджет південної Осетії коштів надходять із Москви.
Пенсія становить близько 55 доларів. Але мешканці отримують і грузинську пенсію. Більшість продуктів завозять з РФ, фрукти та овочі — з Грузії. Ані підприємств, ані середнього бізнесу… Молодь може влаштуватися тільки у силові структури.
В обігу тут російський рубль, через що економіка повністю залежна від Росії. Південна Осетія ледве зводить кінці з кінцями, про культурне чи туристичне життя цієї квазідержави годі й казати. У соціальних мережах зазначають, що в умовах поширеної бідності та безробіття в Південній Осетії навіть чутка про те, що десь беруть на роботу, може викликати у жителів значні хвилювання. Люди стомилися від бездіяльності та негараздів.
Всюди, куди приходять росіяни, нема ладу, стагнація, бідність, чвари між народами та безперспективність. Чи варто мешканцям самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» радіти російському визнанню, ще велике питання.
