Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
18 січня 1654 року в місті Переяславі на лівому березі Дніпра відбулася генеральна військова рада, на якій начебто гетьман і козацька старшина публічно присяглися в тому, «щоб невідступно бути їм із землею і городами під великою рукою» московського царя. Чи мала місце ця подія, українці сперечаються усі 368 років, що минули відтоді. Але чи мають сенс ці дискусії сьогодні? Спробуймо розібратися.
Що відомо?
Достеменно відомо, що Богдан Хмельницький вів перемовини про військову допомогу від московського царя від 1648 року. Паралельно аналогічні перемовини велися з Османською і Шведською імперіями, Семигородським князівством та іншими країнами. Метою були військові союзи проти Речі Посполитої.
Москва все-таки погодилась надати цю допомогу і у січні 1654 року про це було оголошено. Але умови, які за це були поставлені, серед іншого всенародна присяга на вірність цареві, вочевидь спантеличили козаків. І спантеличили настільки, що частина війська на чолі з гетьманом перш, ніж на них погодитися, кілька годин радилися, а інша частина взагалі відмовилася брати участь у цьому фарсі.
читайте також:
Після Переяславської ради московські представники, згідно з їхнім звітом, побували у 117 містах і містечках Гетьманщини для прийняття присяги від населення на вірність цареві. Не всюди їх приймали приязно. У полтавському полку, наприклад, побили киями. Також варто знати, що присягти московському царю відмовилися численні представники козацької старшини, Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема, Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим. Не присягла й Запорозька Січ.
Березневі статті й Охматівська битва
Внаслідок наступних переговорів між гетьманським та царським урядами у березні 1654 року в тому ж таки Переяславі укладено військово-політичний союз двох держав — Гетьманщини та Московського царства. Його оригінал не зберігся.
Але на те, що така угода все-таки існувала, вказує лист молодого кримського хана Мегмет-Ґірея, який у жовтні 1654 року запропонував Богданові Хмельницькому: «Відкиньте від себе Москву, а з нами будьте у приязні». Проте Хмельницький відмовився, і Мегмет-Ґірей уклав угоду з польським королем.
У ці дні до ставки Хмельницького під Білою Церквою підійшла 20-тисячна московська армія на чолі з Василем Шереметєвим і Василем Бутурліним та разом із 70-тисячним козацьким військом одразу виступила до Умані. 19 (29) січня 1655 року в долині річки Багви, за чверть милі від села Охматова, супротивники зійшлися. До весни козацько-московське військо остаточно розбило польсько-татарське. Проте обидві сторони втратили убитими по 15 тисяч вояків, зокрема, втрати московітів становили 9 тисяч, а козаків – 6 тисяч. Перемога в Охматівській битві дала початок воєнній кампанії 1655 року, за результатами якої козаки спільно з московітами захопили територію майже до Вісли.
Кінець військового союзу
Договір 1654 року, за тими уривчастими відомостями, що дійшли до нашого часу, був в цілому рівноправним і взаємовигідним. Але він діяв всього 2,5 роки.
Віленським перемир’ям із Річчю Посполитою 24 жовтня 1656 року Москва його денонсувала.
Це, а також постійне втручання Москви у внутрішні справи Української держави, зрештою потягло за собою російсько-українську війну 1658–1659 років, що закінчилася поразкою України і спричинила підписання 14 жовтня 1659 року Переяславського договору, який означав ліквідацію незалежності України й перетворення її на автономну частину Московії…
Окупація
Залежність козацької держави від Московії поглиблювалася підписанням Батуринських (1663) Московських (1665), Глухівських (1669), Конотопських (1672), Переяславських (1674), Коломацьких (1687) і Московських (1689) статей. Звісно, можна втішатися тим, що ці договори стосувалися не всієї козацької України, а лише лівобережної її частини. Інші уламки держави Богдана Хмельницького інтегрувалися в Османську імперію, поверталися назад до Речі Посполитої, визнавали протекторат інших держав, але історія розпорядилася таким чином, що наприкінці XVIII століття чинність мали лише присяги московським царям, а широка автономія українських земель звелася протягом 120 років нанівець.
Тож у ХІХ столітті Тарас Шевченко дорікав Богданові Хмельницькому через Переяславські домовленості, сприймаючи їх як відправну точку поневолення української нації:
Якби-то ти, Богдане п’яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на замчище подививсь!
Упився б! здорово упивсь!
Коли угоди втратили чинність?
Варто розуміти, що оскільки гетьманські уряди присягали царям, то всі угоди між Гетьманщиною та Московським царством, попри ступінь легітимності кожної окремо взятої, остаточно втратили чинність у лютому 1917 року з поваленням династії Романових, яку представляв російський імператор Микола ІІ. Цей факт, а також право на самовизначення України, були визнані світовою спільнотою напередодні підписання мирного договору у Бресті 9 лютого 1918 року. Тому наступні «урочисті скасування» рішення Переяславської ради про злуку Гетьманщини й Московського царства, що відбулися 15 липня 1919 року і 21 червня 1992-го були лише символічними актами, та жодного юридичного значення не мали.
Але чергова, тепер уже радянська окупація України, дещо відтермінувала процес позбавлення від російської залежності. 300-річчя так званої Переяславської ради радянська влада відзначала у 1954 році настільки широко, що «повернула» Україні Кримський півострів, перейменовувала міста, ставила пам’ятники, малювала соцреалістичні картини, випускала поштові марки і листівки, проводила масові заходи, вручала відзнаки, значки, випускала посуд, підстаканники, канцелярські товари, портсигари, набори інструментів і навіть спідню білизну зі святковим логотипом. Саме радянська влада навчила українців нового «переяславського міфу», настільки добре, що вже за незалежної України у 1990-х – на початку 2000-х років понад 60% українців схвалювали «об’єднання України і Росії» у 1654 році.
Радянські та імперські навіювання остаточно розтанули у 2014 році. Новітня російсько-українська війна вкотре показала справжнє обличчя московітів. І Переяславська рада сьогодні сприймається вже зовсім по-іншому. Адже союз із Москвою для України остаточно став історією.
