Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Один із наймасштабніших злочинів радянського режиму — депортація кримських татар з історичної батьківщини, стала трагедією майже кожної родини цього народу. У літописі сім’ї нашого героя теж є така сумна сторінка: коли в 1944-му прадід Меджита повернувся після поранення з фронту у Крим, рідна домівка виявилася порожньою — дружину і трьох його дітей примусом вивезли з території півострова до Узбекистану.
Розшукати родину вдалося лише за кілька місяців, а повернутися на історичну батьківщину сім’я змогла лише на початку 90-х років минулого сторіччя… Відтоді минуло більше ніж 70 років, але з 2014 року репресії російської окупаційної влади на півострові проти кримських татар набрали нових обертів… Як і його пращури, Меджит свого часу також покинув Крим, але, на відміну від них, зробив це добровільно — аби стати офіцером ЗСУ та колись звільнити півострів від «правонаступників радянщини».
У 2013-2014 роках Меджит навчався у 10 класі загальноосвітньої школи в Криму та жив звичайним життям підлітка. Але з початком анексії півострова хлопець був вимушений різко подорослішати. Пам’ятаючи злочин росіян 1944 року проти його народу, він серед багатьох інших намагався чинити опір окупантам, надаючи допомогу українським військовослужбовцям у заблокованій «зеленими чоловічками» військовій частині в Бахчисараї.
Звісно, проукраїнська позиція кримських татар не залишилися непомітною — почалися арешти та переслідування з боку представників російських спецслужб.
— На щастя, мою родину це оминуло. Але серед знайомих були випадки, коли під час обшуків російські правоохоронці знаходили «заборонену релігійну літературу» та інкримінували їм участь у терористичних організаціях. Деякі з цих людей і досі перебувають за гратами, — ділиться юнацькими спогадами офіцер.
Меджит із дитинства мріяв стати військовим, а події 2014 року лише зміцнили цю думку. Наступного року, отримавши атестат російського зразка, юнак виїхав на материкову частину України. За місяць у Херсоні він замінив його на українські документи про здобуття середньої освіти та успішно пройшов випробування для вступу на один із факультетів Військової академії (м. Одеса).
— Якщо на материковій частині українську мову та літературу в школах вивчають по чотири або п’ять разів на тиждень, то в Криму програма передбачала лише по одній годині для кожного з цих предметів, а решта уроків взагалі викладалася російською. Тому, коли під час окупації півострова розповідали про притискання російськомовного населення, це дійсно виглядало смішно. І навпаки, мені, громадянину України, було дуже складно на початку навчання в Одесі — оскільки в школі в нас не було змоги досконало вивчити державну мову!
Аби подолати мовний бар’єр, буквально з першого дня Меджит намагався говорити українською. Наразі він не відчуває жодних труднощів у спілкуванні, за що користується неабияким авторитетом серед колег та підлеглих. Взагалі, чоловік вважає, що знання та фаховість — ключ до поваги в колективі.
— В Академії нам дали круту базу із загальної тактики, вогневої підготовки, військової топографії… Ці знання допомогли мені у становленні як лідера та у завоюванні авторитету серед підлеглих. Тому раджу майбутнім офіцерам — не нехтуйте вивченням цих предметів, поки є така можливість, — ділиться роздумами офіцер.
У 2019 році, опанувавши програму навчання та маючи один з найвищих рейтингів, Меджит обрав для проходження служби повітрянодесантну бригаду. Вже під час першої ротації, на згадку про Батьківщину, підібрав собі й позивний — «Крим».
Нині офіцер обіймає посаду командира взводу. Застати його на місці практично неможливо — весь час у русі, Меджит обходить спостережні пункти взводного опорного пункту, контролюючи обстановку на довіреній ділянці відповідальності, ставить завдання підлеглим або проводить заняття. У вільний час, будь то 5-10 хвилин, намагається підтримати фізичну форму на імпровізованому спортивному майданчику.
А вдома на нього чекає дружина. Майбутні молодята познайомилися ще за часів навчання в школі в Криму. Ельзара — так звати дівчину, чотири роки чекала коханого. Адже, як військовослужбовець ЗСУ, з моменту вступу до вишу Меджит жодного разу не відвідав півострів. Два роки тому Ельзара теж виїхала на материкову частину України, аби стати дружиною українського офіцера. Вже зовсім скоро вони будуть батьками. Тому мрія Меджита звільнити Крим від російських окупантів щодня зміцнюється.
— Колись обов’язково покажу доньці всю красоту історичної батьківщини — гори, виноградники, південне узбережжя, наші храми… А ще хочу, щоб батьки не приховували того факту, що я є українським офіцером. Хочу, щоб весь світ знав, що Крим — це Україна, і так буде завжди!
