Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Про таких, як молодший сержант Тихон, кажуть: справжній воїн або військовий за покликом серця і душі. На війні він з 2014 року. Як тільки йому виповнилося 18, одразу пішов до військкомату і попросився на фронт. Спочатку відправили в Десну, де молодий хлопець пройшов навчання, а вже за декілька тижнів потрапив на передову у складі 42-го батальйону територіальної оборони. І не куди-небудь, а в самісіньке пекло — під Дебальцеве. Там якраз відбувалося загострення: російські регулярні війська у складі батальйонних тактичних груп за підтримки танків і артилерії оточили наше угруповання на Дебальцівському виступі.
— Дуже добре пам’ятаю події тих драматичних днів. Справжня війна для мене почалася якраз під Новий рік — 31 грудня 2014 року. Нас п’ятеро молодих хлопців з Десни потрапили на позицію «Старий курятник» у Вуглегірську. Вона була розташована вздовж залізничних колій, які пролягали через місто, — згадує Тихон.
За його словами, окопи були вириті в технічних спорудах і поміж самих колій. Там же були обладнані вогневі точки. Холод в ті дня стояв дуже лютий. Температура опускалася нижче – 30 °С. Дув щільний вітер, мела хуртовина, видимість практично нульова, і все це під постійними артилерійськими обстрілами.
— Тоді навіть звичайний похід до вбиральні був дуже небезпечним. Ми спали, їли, переміщувалися вздовж позиції в повному спорядженні, не випускаючи з рук зброї, — говорить хлопець.
А після того, як перші ворожі бронегрупи увірвалися в місто, зав’язалися вуличні бої. Зіткнення відбувалися на дуже короткій дистанції, іноді доходило до рукопашної. Російські танки вели вогонь прямою наводкою.
— Перед тим, як місто було остаточно оточено, нас змінив 13-й батальйон тероборони. Саме цей підрозділ під час боїв у Вуглегірську зазнав значних втрат, — каже Тихон. — А вже під час виходу з Дебальцевого, незважаючи на засідку, яку влаштували нам окупанти, вдалося вирватися з оточення і окільними путями дійти до своїх. Той досвід став для мене першим наочним уроком і навчив виживати в екстремальних умовах. Потім були ротації на Луганщині: Зайцеве, Майорськ. Брав участь у бойових діях на Світлодарській дузі.
За сім років перебування на передовій Тихон пройшов шлях від солдата-кулеметника до командира відділення. За словами командирів, бойовий досвід та практичні навички допомагають йому навчати тих військовослужбовців, які тільки-но потрапили на фронт. Приклад Тихона мотивує підлеглих до відповідального ставлення до виконання бойових завдань. Як каже сам воїн: «Хочу навчити їх головному, що потрібно на війні, — вижити і перемогти ворога!»
Фото автора
