Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Російські офіційні документи про політику безпеки зазвичай ідентифікують США як «поганого хлопця» у міжнародних відносинах. Нещодавно військово-теоретичний журнал МО РФ «Військова думка» звинуватив американців у проведенні «ментальної війни» проти Росії. Мовляв, метою глобалістів на чолі із США є усунення Росії як перешкоди на шляху до встановлення нового світового порядку.
Автор статті Андрій Ільницький — радник міністра оборони Росії Сергія Шойгу, а журнал входить до числа провідних видань з військової теорії російських збройних сил.
Розчулює, як він характеризує нинішній якісний стан своєї батьківщини: «Росія — країна-воїн, так історично склалося. Вона не агресивна, а миролюбна й мирозберігаюча держава — ковчег безпеки народів». І саме тому у цій «миролюбній» державі «цивілізаційну, державотворчу роль збройних сил… важко переоцінити». Чому? Тому що Росія постійно перебуває під ударом.
Аби описати мотиви нападу на «ковчег безпеки народів» пан Ільницький не тільки грає з необґрунтованими тезами на тему «нового світового порядку», а й безсоромно використовує вигадану цитату колишнього керівника Всесвітньої організації охорони здоров’я Джорджа Брока Чісхолма: «Щоб прийти до світового уряду, необхідно вигнати зі свідомості людей їхні індивідуальність, прихильність до сімейних традицій, національний патріотизм і релігійні догми… Знищення понять істини та брехні, які є основою виховання дитини, заміна віри в досвід старших раціональним мисленням — ось запізнілі цілі… потрібні для зміни людської поведінки».
«Ось так — без ілюзій!» — резюмує доктор технічних наук Ільницький. І все це було б дуже захопливо, аби не одна дрібничка: «Чісхолм ніколи не говорив чого-небудь подібного. Цитата фальшива!» — констатували експерти фактчекінгової платформи Stack Exchange. Годі дивуватися: такі прийоми в російських пропагандистів давно ввійшли в моду.
У продовження Ільницький наполягає на тому, що ментальні війни ведуться без оголошення, повзучим чином переформатовуючи світ. Для прикладу пропонує згадати долю колишнього Союзу.
«Одну таку війну ми недавно програли, втративши цілу країну — СРСР. Для її руйнування був застосований механізм саме ментальної війни, коли через різного роду «Голоси», самвидав, фільми й компрадорську номенклатуру в радянське суспільство, особливо молодь і інтелігенцію, замість соціалістичних цінностей впроваджувалися буржуазні».
Та чи через «джинси, жуйку, свободу переміщення, мир у всьому світі й тому подібні ідеологічні симулякри» (в інтерпретації автора) розпався Радянський Союз? Вочевидь, що Ільницькому аж ніяк не до снаги визнати, що головною помилкою, яка призвела до руйнування цієї наддержави, була комуністична ідеологія, сповідувана її елітою. Породжений нею тотальний контроль над економікою, інформаційним полем, мистецтвом, наукою та іншими сферами суспільного життя, повністю викреслив конкуренцію, творчість, ініціативу, що у свою чергу спричинило стагнацію в економіці та кризу у гуманітарній сфері, а згодом і… розпад країни. Чи винна у цьому «ментальна війна», яку, за задумом Ільницького, вела проти СРСР Америка, чи колишній Союз просто програв у конкурентній боротьбі — питання риторичне. Однак з цієї історії очевидне інше: путінський режим, який на кшталт колишнього Союзу торує тоталітарною колією, чекає такий самий кінець.
На завершення поставмо собі запитанням: хто, на думку Ільницького, ховається за шторами? Хто саме той «зловіщий ворог», який нищить цивілізації та народи? Автор пропонує «глобалістів», «американські еліти» та «глибинну державу США», але є ще велика кількість інших кандидатів на цю роль. Зокрема, «Російська газета», згідно з найгіршими традиціями антисемітизму, припускала, що тіньовими правителями світу можуть бути… «старійшини Сіону».
Отже, російські пропагандисти міцно засіли в окопах власного вигаданого світу, в якому так легко все пояснити таємничою конспірологічною змовою. Однак чи не занадто небезпечний такий відхід від реальності? Аби, як співається в одній з відомих російських пісень, потім не було моторошно, що «Мы воевали сами с собой».
