Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Головний сержант Олександр служить у війську з 2013 року. З початком російсько-української війни – на фронті у складі окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Нині виконує обов’язки командира механізованого взводу.
– До підлеглих ставлюся з повагою, проте заходи з підтримання згуртованості військового колективу теж не скасовували. Знаю повні імена і дати народження кожного військовослужбовця взводу, чим займались до армійської служби та про їхні недоліки, – каже Олександр. – Тут головне – бути вимогливим, але людяним. Тож тримаємось купи як одне ціле. Десь я допомагаю, а десь – мені. Взаємозамінюємо один одного у критичних ситуаціях – у цьому запорука боєздатного підрозділу.
А щодо досвіду бойових дій, головний сержант відповідає скромно і коротко.
– Той, хто судить про війну за книжками і фільмами, думає, що солдат вдень і вночі безперервно воює, а сам і близько там не був. Однак постійна смертельна загроза, навіть коли перебуваєш на запасній позиції, призводить до звикання. І яким би сильним не був твій страх, це відчуття якось природно притупляється. Проте нервова напруга постійно тримається на високому рівні. Але це для нас не перепона, адже ми знаємо, що боронимо майбуття України!
Фото автора
