Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Війна викарбувала у колективній свідомості назви населених пунктів, за які точилися важкі бої російсько-української війни. У зіткненнях під цими містами й селами полягли сотні українських захисників, виявивши найвищий рівень громадянської відповідальності.
Мотивація оборонців відрізняється, але всіх об’єднує основоположна позиція — не підпустити війну до власного дому. Не дозволити, аби у зведеннях новин фігурували подробиці битв за дорогі серцю вулички і квартали.
Так, не пролунала у повідомленнях про штурми і обстріли назва селища Зоря Дніпровського району Дніпропетровщини. На фасаді тутешньої загальноосвітньої школи відкрили пам’ятну дошку її герою-випускнику — Ткаченку Сергію Анатолійовичу.
Народився майбутній воїн 5 березня 1977 року. В дитинстві колекціонував іграшкові трактори, автомобілі, захоплювався риболовлею та футболом, багато читав, любив готувати, вигадував нові страви. Після строкової служби працював в охоронних структурах. Цікаво, що кохання Сергія і його дружини Наталії ознаменувало єдність Заходу і Сходу України, адже обраниця чоловіка родом з Івано-Франківщини.
Із теплотою згадує про сина мама Валентина Миколаївна:
— Сергій був надзвичайно добрим і чуйним хлопцем, ніколи не пив, старанно виховував двох дітей — сина Андрія і донечку Поліну. Коли принесли повістку, біля нього стояв 15-річний син. Відмовити не зміг, бо думав, що Андрій спитає: «Тату, ти що, дезертир?». Запевняв, що їде на навчання, а потім служитиме в місті. Казав це, щоб я не хвилювалася. Коли прийшов з першої ротації, сильно змінився, розказував про стійкість наших фронтовиків.
10 квітня 2015 року Сергій Ткаченко зазнав кульового поранення в шию. Сталося це під час телефонної розмови з дружиною.
— Побратими чули його останні слова: «Я не встиг підняти своїх дітей». Ще у відпустці з війни чоловік підбадьорював нас: «Буде і на нашій вулиці свято». Тепер я роблю так, як він заповідав, вчу дітей. Нам допомагає громадська організація «Родинне коло», встановлення пам’ятної дошки відбулося з їхньої ініціативи. Коли Сергій служив за мобілізацією, хотів підписати контракт. Був би живий — вдома не залишався б, — розповіла його вдова Наталія.
Солдат, стрілець бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана Національної гвардії України Сергій Ткаченко загинув у смт Врубівка Попаснянського району Луганської області. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» та відзнакою «За доблесну службу» посмертно.
Тихий садок попід хатою охайно оброблений материнськими руками. В тіні погойдуються запашні троянди, півонії та іриси. Чоловік, який звідси пішов на війну, залишив за собою все, що було йому дорогим. Він прийняв удар, зберігши наш спільний улюблений дім — Україну.
