Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Він пішов боронити Україну від путінської орди, коли сам побачив і відчув, що таке «руський мир». Олександр Коваленко, військовослужбовець одного з батальйонів окремої механізованої бригади, одягнув камуфляж замість ділового костюма представника успішної фірми по тому, як батько його дівчини (на той момент. – Авт.), житель Сєвєродонецька, влітку 2014 року підтримав українські прапор і мову в місті. А потім був викрадений і катований бойовиками. Ця історія мала хепіенд – чоловік повернувся живим до рідних. Але той факт, що в Україні можна постраждати за прихильність до української культури, так вразила Олександра, що він вирішив доєднатися до одного з добробатів.
– Батька дівчини протримали у полоні у будівлі СБУ Луганська близько тижня. Ми забрали його побитого. Дорослий чоловік дорогою додому плакав, – пригадує військовий.
Бойове хрещення Олександра відбулося вже за кілька днів після вступу до «Айдару». Каже, що всім премудростям вчилися в бою. Тоді йому з побратимами випало визволяти населений пункт Щастя на Луганщині. Перемога виявилася на боці українських добровольців. Вони взяли в полон групу прихильників «руського мира» й кілька автівок.
Далі були бої за Світле, Металіст, Георгіївку, Лутугине й інші міста і містечка Луганщини. Якось підрозділу Олександра наказали взяти висоту, з якої могла працювати наша артилерія. Саме тоді загинули троє побратимів, зокрема і його командир відділення. Відтоді Сашко взяв на себе командування підрозділом.
Попри великі втрати батальйону, де служив Олександр, перемога залишалася за ними. Військовий пояснює цей факт тим, що люди, більшість яких ніколи не воювали, у боях, на відміну від професійних російських військових, поводилися непередбачено, поза канонами тактики.
– 80 відсотків добровольців до війни не мали жодного відношення до ведення бойових дій. Але тоді виникли такі умови, що слід було вбивати. Або вб’ють тебе. Кожен з побратимів, хто став тоді, у 2014 році, на захист країни, в душі був справжнім воїном! – розмірковує військовий.
Олександр пригадує, що на початку цієї підступної війни військові, зокрема і добровольці, часто не мали найнеобхіднішого.
На допомогу приходили волонтери, які допомагали з їжею й амуніцією, а брак зброї та військової техніки компенсували відвойованим у ворога…
Поділився доброволець й фактами присутності російських військ на сході країни. Розповідає, що вони неодноразово полонили кадрових вояків путінської армії, зокрема офіцерів. Одного разу в Новосвітлівці, яку деякий час контролював «Айдар», очікуючи наступу на Луганськ, побратими Олександра затримали цивільну автівку, в якій перебував полковник ФСБ. Під одягом у нього українські військові виявили секретну документацію, яка надалі зіграла свою роль у цій війні… Крім того, якось після артобстрілу він бачив тіла російських найманців, укритих татуюванням у вигляді свастики.
– В оптиці до зброї у цієї групи ворога замість звичайної шкали для прицілювання був нацистський хрест. І ці люди ще нас, українців, звинувачують у нацизмі! – обурюється Олександр, – Розумієте, для них нічого немає святого: ані для російських генералів, які посилають солдатів на вірну смерть, ані бойовиків, які обстрілюють школи. Як, наприклад, у тій же Новосвітлівці, заздалегідь знаючи про перебування там дітей…
Олександр воює вже 7 років. За цей час у молодій родині народилася донечка. Але залишати армію він не збирається. Каже, заради дитини та її майбутнього воюватиме до перемоги. А нині боронить Батьківщину на сході й навчає підлеглих усього, чого навчився в буремні 2014-2015 роки…
