Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
У селі Будище на Черкащині народився Юрій Тютюнник – військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Походив він із простої селянської родини, онук сестри Тараса Шевченка Ярини по материнській лінії.
«Роки царської війни поклали багато важких думок у мозок – і ці думки світяться тепер із очей»
«Нічого не вичитаєш у нього на обличчі, – описував Юрка Тютюнника Юрій Яновський у романі «Чотири шаблі». – Похмуро зламані брови й над ними високе чоло. Далі й сурові уста запримітиш, і скажено сильне підборіддя. Ні орлиних очей, ні соколиних брів, ні блискучої краси. Це – звичайний сільський парубок. Роки царської війни поклали багато важких думок у мозок – і ці думки світяться тепер із очей».
Учасник Першої світової. Взяв активну участь в українізації частин російської армії. У квітні 1917-го заснував Український військовий клуб імені гетьмана Петра Дорошенка, а за місяць по тому сформував 1-й Сімферопольський український полк. Під час другого Всеукраїнського військового з’їзду обраний членом Центральної Ради.
На початку 1918-го почав формувати загони Вільного козацтва на Київщині
На чолі Звенигородського коша (до 20 тисяч вояків) розбив кілька більшовицьких підрозділів. У бою на станції Бобринській розгромив 8-тисячну групу Михайла Муравйова і ледь не уполонив самого командувача.
Як згадував останній: «Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що носило ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму… Та інакше було в Звенигородському повіті, де український шовіністичний націоналізм збудував собі кубло у вигляді так званого вільного козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіті, а навпаки – перейшла в наступ, чим зробила нам чималу шкоду».
За часів Павла Скоропадського Юрій Тютюнник контролював значні території Київщини і Херсонщини. Був одним із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання влітку 1918-го. Заарештований і засуджений до розстрілу. 14 грудня організував повстання у Лук’янівській в’язниці Києва, завдяки чому опинився на волі. У січні 1919-го розстріляти його хотіли вже бійці Чорноморської дивізії УНР, однак після палкої промови Юрка Тютюнника батальйон перейшов на його бік.
У січні 1919-го розстріляти його хотіли вже бійці Чорноморської дивізії УНР, однак після палкої промови Юрка Тютюнника батальйон перейшов на його бік.
У 1919-му на чолі партизанського штабу отамана Матвія Григор’єва деякий час разом із Червоною армією воював проти денікінців. Навесні, уяснивши суть більшовицької політики в Україні («комуни, надзвичайки і комісари з московської оборки»), підтримав антикомуністичне повстання («Влада радам народу України без комуністів»), перейшов на бік УНР і здійснив багатокілометровий рейд Правобережною Україною.
Юрій Тютюнник був заступником командувача Армії УНР. Він – один з ініціаторів Першого зимового походу (грудень 1919-го – травень 1920-го), який пройшов від першого до останнього дня.
Він – один з ініціаторів Першого зимового походу (грудень 1919-го – травень 1920-го), який пройшов від першого до останнього дня.
Не склав зброю після інтернування українських частин у Польщі наприкінці 1920-го. Начальник партизансько-повстанського штабу, що готував загальноукраїнське повстання, командувач повстанською армією в Другому зимовому поході (листопад 1921-го). Попри невдачу, готувався продовжити боротьбу – намагався відновити повстанську мережу, надсилав агентів у радянську Україну.
«Незважаючи на те, що ми нібито притихли, червоні Росіяни бояться нас: ми для їх, здається однаково, що Ганнібал для Риму, а може й гірше, – писав він у листі влітку 1922-го. – Зараз вони обсадили румунську границю кавалерією і уперто чекають прориву «Тютюнниковських банд». Часом дивно буває, що вони нас бояться…»
«Незважаючи на те, що ми нібито притихли, червоні Росіяни бояться нас: ми для їх, здається однаково, що Ганнібал для Риму, а може й гірше».
У 1923-му, завдяки спецоперації ГПУ, Тютюнник захоплений чекістами. Розстріляний у Москві 20 жовтня 1930-го.
За інформацією Українського національного інституту пам’яті
