Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Окремий штурмовий батальйон «Айдар» тримає оборону неподалік окупованої Горлівки. Населені пункти навколо неї часто з’являються в оперативних зведеннях Штабу ООС. Тож кореспондент АрміяInform вирушив туди, аби на власні очі побачити, як живуть і воюють на передовій наші захисники.
Прибув на позиції, де тримає оборону легендарна «афганська» рота. Мене зустрічає командир роти Максим, кремезний молодий чоловік із надзвичайно пронизливим поглядом.
– Макс, – коротко представився ротний. – Ви до нас надовго?
– Завтра назад…
– Ну що ж, одягайте шапки, жилетки (Каски і бронежилети. – Ред.), беріть апаратуру, далі підемо пішки. І води прихопіть – шлях не близький…
«Афганська» штурмова рота займає чи не найважчі позиції на усій лінії фронту. Аби дістатися ВОПів, доводиться до п’яти кілометрів спускатися стежкою вниз, йти крутими схилами, чагарниками, порослим очеретом болотистим руслом річки… Але Макс запевняє, що для його підрозділу це притаманний ландшафт. Рівень підготовки особового складу та досвід багатьох бійців ведення бойових дій у горах Афганістану дозволяють виконувати всі поставлені завдання.
– Тут доволі великий перепад висот, – дорогою розповідає ротний. – Автошлях прострілюється ворогом, тож логістика лягає на плечі особового складу в буквальному сенсі. Це важкі позиції для будь-якого іншого підрозділу, але не для нас. Ми – «афганська» рота і якщо хтось шукає легкої служби і комфорту – йому точно не до нас.
Майже за годину доходимо до селища. Масштаби руйнувань вражають. Напівзруйновані садиби густо поросли чагарниками. І колись заможне селище тепер нагадує поглинуте джунглями древнє місто Інків.
– Горлівка там, за териконами, – каже ротний. – Звідси – 3 кілометри.
Тим часом до нас підійшли два бійці. Доповіли командиру обстановку.
– Знайомтесь: «Саід», «Кучерявий». Ігор Миколайович проведе вас селищем, а потім заведе на позиції. Маю поспілкуватись зі взводними, – сказав Макс.
Ігор Миколайович («Кучерявий»), – немолодий боєць, із не надто густою зачіскою. Та попри вік, повен сили та рішучості. Він веде селищем і розповідає трохи про себе. Каже, дасть фору багатьом молодим бійцям, адже відчуває себе трохи за тридцять. Розповідає, що на війні з початку 2015-го. Починав службу в складі 25-ї бригади, потім була 81-ша.
– Штурмові підрозділи – особлива каста, – говорить «Кучерявий». – Тут і система підготовки своя, і характер ведення бойових дій. Будьте певні – ці хлопці знають свою роботу.
Ігор Миколайович веде мене вулицею. Показує завалені дахи, дірки в стінах, посічені осколками огорожі, понівечені автомобілі. Із ворожих териконів лунають поодинокі черги. Та боєць не звертає на них уваги.
– Щойно наші зайшли в селище, росіяни почали планомірно його знищувати, – розповідає «Кучерявий». – Попри перемир’я, сюди й досі прилітають 120-ті, а то й зі ствольної артилерії 122-го та 152-го калібрів накидують. Зараз селище є абсолютно непридатним для життя. З усіх будівель вціліло лише кілька. Навіть не знаю, чи вдасться тут коли-небуть знову відновити життя.
Ідемо далі вглиб села. Дорога вкрита воронками, подекуди стирчать хвостовики мін. Зупиняємося перед невеликим яблуневим садом.
– Зараз треба швидко перетнути цих двісті метрів. Бігти треба змійкою, пригинаючись, дистанція – 10-15 метрів. Снайпер прострілює.
Подолавши небезпечну ділянку, переводимо подих за вцілілою стіною сараю. Поки «Кучерявий» водив поміж руїн зруйнованих хатин, сонце скотилося зі схилу терикону, яр потроху окутував морок, а з-під землі піднімалась незвична прохолода.
– У нас тут швидко темніє, ще й температура під вечір опускається, – говорить боєць. – Влітку буває вдень плюс тридцять п’ять, а вночі термометр ледь дотягує до десяти…
Цей вечір, каже «Кучерявий», на диво спокійний.
– Графік ворожих обстрілів залежить від робочого розпорядку спостерігачів ОБСЄ. Останні працюють зазвичай з 8-ї до 18-ї. Все, як у грі «Мафія»: засинають ОБСЄшники – прокидаються росіяни, – сміється.
Заходимо до імпровізованої кухні. Це невеликий навіс під деревом край села, ззовні вкритий масксіткою і оббитий рядном зсередини задля світломаскування. На столі світила лампадка, а на невеличкому столику, збитому з ящиків від боєприпасів, горів примус, поряд копошився «Саід».
– «Кучерявий», де в біса ця клята сковорідка? І олію не можу знайти…
– Залиш, я приготую. Ти давай, стіл сервіруй. У нас гості, не гоже їсти з пательні.
Ігор Миколайович швидко приготував омлет із шинкою, розкидав по пластикових тарілках, поставив чайник на каву.
– Це, до речі, нова кухня, – розповідає «Кучерявий». Попередню розбомбили місяць тому. Я якраз зранку збирався на пост, приготував собі яєчню, налив запарюватися каву і пішов голитися. Раптом як бабахне – аж станок із рук вилетів. Потім ще вибух, і ще. Я швидко в укриття. Як стихло – виходжу, а кухні вже нема. Яйця на землі, проте кухлик стоїть, як і був, накритий. Думаю, хоч кави поп’ю. Я за нього – весь подірявлений осколками. Кава витекла, лишився жмих. Так і пішов – не ївши, не пивши.
За вечерею і щирою розмовою час плине швидко. «Кучерявий» вирушив на спостережник, «Саід» повів мене на ночівлю.
… О пів на шосту ранку нас розбудила довга ворожа автоматна черга. Потім – тиша хвилин п’ять. Окупанти, мабуть, чекали на відповідь. Не дочекавшись, пустили в хід одразу кілька крупнокаліберних кулеметів. Інтенсивність обстрілів зростала. Далі –РПГ, по 2-3 приходи кожні кілька хвилин. Ми вже думали, що про нас забули, аж тут на вході з’явився ротний.
– Що, не спиться? – посміхнувся Макс. – Беріть речі й ходімо за мною.
Стрілкотня раптом стихла. Командир дорогою розповідає, що серед ночі отримав інформацію про приготування ворога до певних дій, тож ужив кілька додаткових заходів.
– Своїм вогнем ворог сподівається відволікти нашу увагу від роботи їхньої ДРГ, – пояснює ротний. – Мабуть, знову хоче спробувати захопити наші позиції. Але не турбуйтеся, у нас все під контролем.
Тим часом дійшли до однієї з позицій. Зустрічає боєць, розповідає про свої спостереження. Його переривають черги з автомата та крупнокаліберного кулемета. За ними, зовсім поряд, кілька приходів із РПГ.
– От не сидиться їм спокійно, – обурюється Макс. – Бачите, яке у нас тут перемир’я?
Бійці доповідають по рації про обстановку. Ротний віддає накази.
– Працюють з «Кучерявого» (Ворожі позиції на териконі. – Ред.) по третьому посту…
– Наскільки точно?
– До нас далеко.
– Прийняв, спостерігайте. Помітите рух ворога – вогонь на ураження.
Ротний продовжує:
– При плановій їхній роботі краще не висовуватись. Вони не особливо ціляться, але ризик зловити випадкову кулю є – висока щільність вогню.
Стрілкотня триває. Знову кілька приходів. Цього разу трохи далі від нас.
– ГП по другій позиції. Вогонь з «Какашки» (Ворожі позиції на іншому териконі. – Ред.)
– Плюс. Друга позиція – спостерігати. Перший пост, обстановка?
– Поки спокійно.
– Плюс. Зустрічайте, іду з гостями.
Ротний запрошує пройтись на сусідні позиції.
– Зараз хлопці випишуть заспокійливе, – посміхаючись, продовжує Макс. – Досі веселить назва. Там дійсно верхівка терикону в формі купи лайна. Один в один, як емоджі у месенджері, їй-богу.
За кілька хвилин ми вже на першому посту.
– Слухай наказ! Придушити вогнем «Кучерявого» і «Какашку». АК, ПК, ДШК, «Біблія», по два РПГ на кожен терикон! Вперед, хлопці!
Бійці швидко зайняли бійниці й за мить відкрили вогонь по ворогу. Хлопці працюють грамотно: стріляють двійочками, прицільно, змінюючи один одного для безперервного вогню. Постріл із гранатомета – в ціль! Другий – в ціль. Третій – розрив гранати десь недалеко. Під перекриття, лаючись, забігає гранатометник.
– Трясця її матері! Так добре прицілився і граната гарно пішла. Звідки взялась та бісова сорока?!
В окопі покотились від сміху. Посипалися жарти.
– «Біблія», ну видав: у пташку – з гранатомета! Так бульйону не звариш! – усі аж за животи похапалися від вдалого дотепу побратима.
– Це ж треба, – продовжує обурюватися «Біблія», – вилетіла прямо на постріл!
– Ще й траєкторію, азимут розрахувала. Може то в них таке ППО? – продовжив хтось з побратимів. – Не переймайся. Піди ліпше завали їм ще одну бійницю, щоб було завтра що копати.
Отримавши у відповідь, терикони замовкли. Натомість ворог активізувався на іншій позиції. По рації передали, що насипають з ГП із «Нижніх садів». Ротний без роздумів наказав «відпрацювати».
У цей час розвідники помітили невеличку групу, яка рухалася чагарниками вздовж річки, намагаючись непомітно пройти до крайніх будинків села.
– Ось це їхня примітивна тактика, – говорить ротний. – Хочеш дізнатись про тактику російських військ – почитай їхній бойовий статут. Жодного креативу.
– «Борода», візьми із собою когось, висувайся на крайню вулицю. Ходаки ідуть. Зустрінеш їх невеликими чергами.
– Плюс.
… Після бою Макс пропонує випити кави. Каже, варто зайти до взводного – дуже смачну готує. Дорогою командир не приховує задоволення від дій особового складу та ділиться секретами позитивного мислення.
– На передовій не місце скигліям, – говорить командир. – Я вважаю, що попри обстріли, доба пройшла добре. Хлопці відмінно відпрацювали по обстановці, дали гідну відсіч і змусили ворога відмовитися від своїх планів. На щастя, сьогодні обійшлося без втрат із нашого боку. А про втрати окупантів розвідка доповість пізніше. Є ще один позитивний момент. Завдяки активності ворога, ми змогли визначили приблизну кількість особового складу, його вогневу міць, оцінити рівень тактичної, розвідувальної та вогневої підготовки. А ще – отримали інформацію про нові вогневі точки та зробили їхню пристрілку. Тож наступного разу ми витратимо менше боєприпасів для їхнього придушення.
