Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Золочів – районний центр на Львівщині, візитівкою якого є відомий замок-фортеця, збудований тут на початку XVII ст. Місто розташоване на автомагістралі Рава-Руська – Тернопіль, фактично поміж двох обласних центрів. Посеред них обабіч згаданої дороги державного значення дислокується військова частина, яку добре знають усі золочівчани – окремий ремонтно-відновлювальний полк оперативного командування «Захід».
Частині всього п’ять років, але всі ці роки – бойові
Трохи більше місяця тому частина відсвяткувала свою п’яту річницю. Власне, її створення розпочалося на початку 2014-го, після Революції Гідності, на базі окремого ремонтного батальйону.
– Вже з травня 2014 року частина бере участь у війні зі східним сусідом. Для новоствореного полку це стало справжнім випробуванням на міцність. Людей тоді в нас налічувалося кількадесят. Здебільшого — офіцери і контрактники. На початку бойових дій з них сформували дві ремонтно-евакуаційні групи (РЕГ), які терміново виїхали на Донбас у складі механізованих бригад, – розповів заступник командира полку з морально-психологічного забезпечення підполковник Андрій Бойко.
Наприкінці того ж літа по другій РЕГ полку неподалік Амвросіївки вдарили російські «Гради». Обстріл відбувся з території Російської Федерації – перше справжнє бойове хрещення частини, проте не останнє. Попереду були бойові завдання в районі Луганського аеропорту, Савур-Могили, Щастя, Побєди, Попасної та багатьох інших населених пунктів Донбасу.
Нині окремий підрозділ частини – збірний пункт пошкоджених машин – на постійній основі бере участь в операції Об’єднаних сил.
Тільки за 2015 рік відремонтовано майже 3000 одиниць техніки, а загалом за війну – понад 10 000!
У полку здійснюють середній ремонт бронетанкової й автотехніки на готових агрегатах та поточний ремонт техніки й озброєння РАО. Також виконують її евакуацію та переміщення всіх зразків озброєння та військової техніки на ремонтні майданчики.
– Ремонтуємо фактично все: від автомобілів до танків, від гармат до «Тунгусок», – мовить виконувач обов’язків командира частини підполковник Роман Шаваровський. – Під час активних бойових дій на сході, зокрема, у 2015 році, ми відремонтували майже 3000 одиниць різної військової техніки, а загалом за п’ять років – понад 10 000 одиниць.
Середній ремонт техніки – це фактично заміна декількох агрегатів. Та, як показує життя, доводиться не тільки міняти двигун чи коробку передач, а й ремонтувати їх.
– Це вимоги і війни, і життя. Тому ремонтуємо все, що можемо, – додає Роман Шаваровський.
Проблемним питанням тут, за словами офіцера, є запчастини. Навіть не стільки вони, як процедура державних закупівель, яка може затягнути процес ремонту одиниці техніки до пів року.
– Ми, звісно, прогнозуємо і проводимо попередню закупівлю запчастин до тієї чи іншої техніки. Але все передбачити неможливо. Починаємо з «Прозоро» і укладання договорів. Деколи фірми намагаються підсунути неякісний товар. Тоді – знову все спочатку, – продовжує виконувач обов’язків командира. – Можливо, на бойову техніку, яку відправляють на схід, слід мінімізувати процедуру закупівель? Війна не чекає, вона триває!
Про причини кадрового «голоду»
Найбільша цінність будь якого колективу – люди. Тут вони, без сумніву, працьовиті, професійні і патріотичні. Але їх катастрофічно бракує. Укомплектованість контрактниками становить трохи більше ніж 50%, а офіцерами – 65%. З останніми наче й зрозуміло: ними кадрові органи передусім комплектують бойові бригади, особливо молодими офіцерами. А їхніх старших колег просто не відпускають у тилові частини. Але чому такий низький відсоток контрактників? Здавалось б, невеличке місто, не промисловий район з великими підприємствами і відповідним рівнем зарплати, а люди не йдуть на гарантований державою соціальний пакет і непогані, як для райцентру, щонайменше 12 тисяч гривень платні?
– Ну, не 12 тисяч… Скажімо, у нашого водія-кіномеханіка трохи більше ніж десять тисяч. Тих дванадцять тисяч платять новачкам у навчальній частині Національної гвардії, яка теж дислокується в нашому місті. Вона – наш головний «конкурент». Люди туди йдуть охочіше з низки причин: більше грошове, краще загальне забезпечення. Найголовніше те, що з 2015-го особовий склад частини не залучають до АТО/ООС. А у нас ротації не менше, ніж на три-чотири місяці! А хто наш контрактник – це прості люди з навколишніх сіл. Їм треба навесні – картоплю посадити, влітку – сіно покосити, а восени – зібрати з городу врожай. Коли раніше ротації становили по два місяці, то проблем не було, коли стали по три-чотири, тоді почалися звільнятися, – перелічує деякі з причин такого становища підполковник Андрій Бойко. На цей час можна і за кордон на заробітки поїхати! До Польщі рукою подати.
У самому райцентрі є підприємства з кращими умовами праці й рівнем зарплати. Серед таких ТзОВ «Електроконтакт Україна» – підрозділ німецької фірми «Elektrokontakt GmbH», що спеціалізується на виробництві продукції для автомобілів BMW, Opel та Mercedes. Там зарплата працівника стартує від 12-14 тисяч гривень плюс відповідний соцпакет. Тож у людей є вибір. А на станціях техобслуговування взагалі можна заробити і 20 000 гривень – графік у них гнучкий, і їхати нікуди не потрібно.
Тому, на думку командування частини, треба щонайменше піднімати рівень фінансового стимулювання контрактників.
За 30 років жоден військовий не отримав службового чи постійного житла!
Житлова – одна з тих проблем, яка впливає на мотивацію до військової служби у Золочівському гарнізоні. Ми всі знаємо про величезні квартирні черги в Києві, Львові, Одесі. Так, вони є у мегаполісах, але там щось будується або купується, і житлове питання служивих поволі вирішується.
– А в нас крайню квартиру діючому військовослужбовцю надали в 1989 році. Ще кілька помешкань отримали військові пенсіонери в 2009-му. І все! – констатує в.о. командира полку підполковник Роман Шаваровський. – А на квартирній черзі мало-небагато, близько 60 діючих військових і 30 ветеранів Збройних Сил.
Частина навіть не має свого гуртожитку. На території полку є кілька нежитлових приміщень, де тулиться менше десяти сімей контрактників. Однією з таких родин-щасливчиків є сім’я Мельників. Голова родини Микола Романович – командир ремонтного взводу бронетанкової техніки, прапорщик. Галина Григорівна – фельдшер медпункту частини, старший сержант. Разом подружжя виховує двох діточок – Назара і Настю, відповідно 6-ти та 12-ти років. Їхнє обійстя – це одна кімнатка площею майже 20 квадратних метрів, яка слугує і спальнею, і дитячою, і гардеробом, і всім чим треба.
– Звичайно, хотілося би кращого життя. Ми з чоловіком обоє є учасниками бойових дій. У нього 20 років вислуги, у мене – 18. Все життя працюємо, служимо Батьківщині, а фактично не доробилися ні до чого, – констатує Галина Григорівна. – Коли настав час, відвезли бабусі дітей і вдвох поїхали на війну.
Світлом у кінці тунелю є казарма покращеного планування, яку має збудувати на території частини Тернопільська КЕЧ. Роботи з її зведення почалися місяць тому. Підрядна організація встигла викопати котлован для чотириповерхівки. Тут має розміститися 56 кімнат. Їх планують розподілити між контрактниками й офіцерами.
– Але ця казарма не вирішить питання постійного житла і зменшення квартирної черги! – слушно зауважують у частині.
Та, попри все, частина виконує завдання за призначенням. Натепер тут у черзі є 20 одиниць техніки, яку полк має до 1 листопада поставити в бойові частини. Як завжди, завдання виконають вчасно. Але через брак людей це робити все складніше. Навряд чи цю проблему командування полку вирішить самотужки…
