Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Четвертокурсник Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» старший сержант військової служби за контрактом Андрій Іванцов — справжній приклад мужності й героїзму. Він має непохитний авторитет серед курсантів і неабияку повагу викладачів вишу. За три роки перебування на сході України юнак на своєму Т-64 провів десятки важких боїв, знищив чимало техніки противника та став найкращим навідником танка у своїй бригаді. Про героїчне минуле Андрія красномовно свідчать його бойові нагороди, серед яких — два ордени «За мужність».
Уперше з військовою службою Андрій познайомився у 2012 році під час строкової у «Десні». Після опанування фаху навідника танка хлопця з навчального центру направили в одну з механізованих бригад, де згодом він підписав контракт.
В оточенні
Бойовий шлях Андрія Іванцова розпочався навесні 2014 року, коли його військову частину підняли по тривозі й направили в район АТО. Разом з екіпажем молодий навідник вибув на Донеччину.
— Наша бригада довгий час тримала оборону у прикордонній зоні з Росією. Перші обстріли я зустрів неподалік окупованого Краснодона (нині Сорокине. — Ред.). Ми намагалися взяти місто під контроль, проте по нас постійно вівся артилерійський вогонь з РФ. За кілька тижнів ми відійшли до Червонопартизанська (нині Вознесенівка. — Ред.). Там утримували прикордонну дорогу, по якій ворог з Росії доставляв на непідконтрольну Україні територію техніку, озброєння й боєприпаси, — пригадує Андрій Іванцов. — Однак невдовзі нас повністю відрізали від основних сил. Пальне й боєприпаси закінчувалися, тому прориватися боєм ми не могли. Третього серпня кілька годин поспіль нас обстрілювали з «Градів», важкої артилерії, мінометів і танків. Вогонь вели як з території Росії, так і з боку проросійських сил. Наш екіпаж і ще кілька танків відстрілювалися до останнього набою. Після бою ворог ультимативно запропонував командуванню здатися разом з технікою. Ми підірвали залишки техніки та зброю і разом з підрозділом прикордонників вимушено перейшли кордон.
Переговори через дипломатичні канали дали результат, і українські військові згодом повернулися додому. А за кілька тижнів Андрій прийняв новий танк і знову повернувся на Схід.
Ліквідатор панцирників
Екіпаж Андрія Іванцова брав участь у важких боях поблизу Старобешевого, Докучаєвська, Новотроїцька й інших міст. У бригаді хлопця вважали найкращим навідником танка. І для цього були підстави: влучні постріли його Т-64 неодноразово з першого разу знищували важливі ворожі фортифікаційні споруди, танки й іншу бронетехніку. Його майстерності міг позаздрити навіть досвідчений танкіст.
Пізніше на околиці Волновахи Андрій спромігся виставити танк і гармату під таким кутом, що зробив влучний постріл на понад 17 кілометрів, знищивши ворожий спостережник. Хоча за звичайних умов дальність стрільби з гармати Т-64 становить до 10 кілометрів. Неодноразово з радіоперехоплень ставало відомо, що противник нарік Андрія танковим снайпером, а один з ворожих ватажків навіть намагався його розшукати після того, як він влучив по їхній позиції.
Також екіпаж Андрія показав себе, звільняючи один з населених пунктів, коли наші танкісти лише на чотирьох панцирниках без бою ним оволоділи.
— Того вечора комбат сформував 4 танкові екіпажі, один з яких сам і очолив. Ми мали інформацію, що в одному із сусідніх сіл присутня незначна чисельність особового складу противника. Перед нами стояло завдання вибити ворога й звільнити його, — розповідає Андрій Іванцов. — Під покровом ночі ми на чотирьох машинах на повному ходу ввійшли в село. Противник, ще здалеку почувши ревіння танкових двигунів, вирішив, що відбувається масований наступ і спросоння кинув більшу частину озброєння й речей та утік.
Тож без жодного пострілу сміливі українські танкісти звільнили окуповане село.
Шахта «Бутівка»
Останні пів року перебування на сході України Андрій провів поблизу Авдіївки. Його екіпаж виконував бойове завдання поряд зі славнозвісним форпостом наших захисників — шахтою «Бутівка». Між боями старший сержант встигав і кілька годин поспати, і танк відремонтувати. Окрім влучної стрільби, хлопець добре розумівся на двигунах, тому з легкістю за добу міг його поміняти, потім знову сідав у машину й виїжджав на позицію.
— Інколи доводилося по 10 діб жити в танку за сильного морозу. З Авдіївки постійно виїжджав на позиції, де відстрілював увесь БК і повертався за новим. Бувало, що вертався, пересідав у інший танк з повним боєкомплектом і одразу назад — на нову позицію. Вже коли втома валила з ніг, міг кілька годин перепочити в танку, не покидаючи робоче місце, — усміхається хлопець.
За порадою комбата, Андрій з механіком-водієм спробували вступити до танкового інституту. Разом поїхали з Авдіївки до Харкова. Успішно склали вступні іспити. Їх зарахували на перший курс факультету озброєння й військової техніки ВІТВ.
Нині старший сержант Андрій Іванцов навчається на четвертому курсі, з дружиною виховують двох дітей і планує після випуску продовжити службу в танкових військах.
