Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Наприкінці 2022 року підрозділ Юрія з позивним «Мандрик» перекинули на напрямок Снігурівки та Березнегуватого.
Історію бійця бригада оприлюднила в соцмережах.
Військові діяли у складі 61-ї бригади, просувалися через населені пункти й зрештою зайшли до Краснолюбинська під час відступу російських військ із правобережної Херсонщини.
Місцеві жителі, які пережили окупацію, зустрічали українських військових обіймами та словами вдячності. Однак шлях до звільнених населених пунктів був складним: підрозділ Юрія потрапляв під мінометні й танкові обстріли із замаскованих позицій. Попри відсутність близьких стрілецьких боїв, військові постійно перебували під вогнем і зазнали значних втрат.
Після короткого перебування в Краснолюбинську підрозділ відвели на відпочинок і поповнення в район між Новою Одесою та Миколаєвом. Приблизно за два місяці бійці знову повернулися на Херсонщину. Їхні позиції розташували поблизу Велетенського, на березі Дніпра, навпроти якого перебували російські війська.
Юрій згадує, що ставлення місцевих до українських військових було різним. Одні щиро дякували за звільнення, інші уникали спілкування. Були й випадки, коли окупантам передавали інформацію про розташування українських підрозділів. За словами бійця, після заселення військових у будинки туди згодом прилітали російські снаряди.
Позиції регулярно обстрілювали міномети й танки, побратими діставали поранення. Згодом підрозділ почав виконувати завдання на островах Дніпра. Умови там були особливо складними: укриттів майже не було, а через воду в ґрунті облаштувати повноцінні окопи подекуди було неможливо.
Окремо «Мандрик» із гумором згадує місцевих комарів, від яких не рятували ні мазі, ні спреї, ні дим. Єдиним захистом стали прогумовані пончо, які комахи не могли прокусити. Але в літню спеку перебувати під ними було надзвичайно важко.
Не менш небезпечними були ротації на островах. Військові змінювали час виходу катерів, намагаючись не дати противнику можливості атакувати під час передачі позицій. Саме в такі моменти росіяни намагалися завдати удару по обох групах — тій, що залишала позицію, і тій, що прибувала на заміну.
Під час однієї з таких ротацій підрозділ Юрія виходив з острова під вогнем, а група, яка мала його змінити, також потрапила під обстріл. За словами військового, нова група протрималася лише кілька годин. Загиблих побратимів евакуювати не вдалося.
«Найгірше було саме під час пересменки. Вони намагалися підловити нас, коли одна група виходить, а інша заходить. Так було й тоді: ми виходили з боєм, хлопці заходили з боєм. Через дві години їх уже не було. Вони й досі лежать на тому острові. Ми не змогли їх забрати», — згадує Юрій.
Ще один важкий бій відбувся на острові Хомка. Туди вирушили троє військових: старший групи Михайло «Піксель», Славік «Шип» і Юрій. Спочатку вони розраховували, що острів, розташований ближче до українського берега, не стане ціллю противника. Однак уночі почалися танкові обстріли, а згодом на позиції зайшла ворожа піхотна група, яку Юрій ідентифікував як кримський спецназ.
Під час зіткнення старший групи дістав два осколкові поранення в ділянку таза й вибув із бою. Протистояти противнику залишилися Юрій і Славік. Ситуацію вдалося втримати завдяки підтримці українських мінометників із протилежного берега. Вони відкрили вогонь по противнику, не зачепивши українських військових, і змусили росіян відступити.
«Було дуже страшно. І нас урятувало те, що з берега почав працювати наш мінометний підрозділ. Хлопці відпрацювали чітко, впритул до нас, але так, щоб не зачепити. Вони відтиснули противника, і ми втримали острів», — розповідає боєць.
На позиції військові залишалися до ранку, після чого передали її бійцям Сил спеціальних операцій. Проте небезпека не минула: за словами Юрія, на острові працював російський снайпер. Наступного дня від його пострілу загинув побратим Павло. Виявити стрільця українським військовим не вдалося.
«Мандрик» називає бої на островах одними з найважчих спогадів за час служби. Тоді українські підрозділи ще не мали такої кількості безпілотників, які сьогодні дають змогу спостерігати за обстановкою та зменшувати ризики для піхоти.
«Тоді ми самі собою захищали острови. А зараз острови захищають безпілотниками. Тепер хлопці можуть спостерігати за обстановкою з берега, а не постійно ризикувати життям, заходячи туди пішки. Технології змінили війну. І це добре, бо головне — зберегти людей», — підсумовує військовий.
«Мене трусило від ненависті до нього»: боєць розповів, як виводив полоненого крізь кілзону
