Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
З 18 років присвятив себе військовій службі, у 20 років віддав життя за свободу рідної землі.
Владислав народився 6 серпня 2003 року в Шполі на Черкащині. У семирічному віці став справжнім помічником для мами Світлани: коли народився молодший брат Денис, Владислав залюбки доглядав за ним, вдягав підгузки та забавляв.
Дуже любив тварин, іграшкові машинки та дарувати людям радість — мама пригадує, що син міг просто так нарвати вербових «котиків» й рознести сусідкам по під’їзду, аби вони усміхнулися.
Після дев’ятого класу Владислав вступив до Васильківського навчально-виховного комплексу, де здобув фах механізатора. А у 18 років пройшов медкомісію та підписав контракт із Збройними Силами України.
Спочатку, як розповідає мама військового, Владислав перебував на Житомирщині, а приблизно через тиждень поїхав до центру «Десна». Там протягом трьох місяців проходив курс молодого бійця.
Пані Світлана дуже хвилювалася, адже він мав слабкий зір і носив окуляри. Проте під час вишколу юнак здивував усіх, відпрацювавши стрільби на 100%.
Далі були Сєвєродонецьк, Харків, Бахмут і Краматорськ. У складі танкового підрозділу Влад працював навідником. Від рідних небезпеку та перебування на фронті приховував — не хотів, щоб мама переживала й плакала. На всі її тривожні запитання відповідав коротко: «Мамо, все добре. Нащо воно тобі треба?». Пані Світлана дізналася про те, що син на передовій та є навідником танку випадково — побачивши відео в інтернеті.
Рідкісні приїзди додому ставали для родини ковтком повітря. Мама до найменших деталей пам’ятає, як 31 грудня 2021 року виносила сміття й раптом почула у дворі його голос. Кинула відро й побігла назустріч — а син стояв на порозі з великим букетом.
Попри війну, Владислав мріяв про майбутнє. У Житомирі він познайомився з дівчиною, вони почали жити разом. 24 серпня 2023 року хлопець освідчився коханій і щасливі молоді люди почали планували весілля — відкладали його, за словами мами, через те, що Владислав мав поїхати на завдання. Уже наступного дня він отримав від командира наказ вирушати на «нуль» на Донецькому напрямку.
29 серпня 2023 року близько дев’ятої вечора він зателефонував мамі з позиції, проте зв’язок обірвався… 30 серпня 2023 року 20-річний Владислав Буковецький загинув поблизу Часового Яру від поранення, несумісного з життям.
На початку вересня 2023 року захисника поховали у рідній Шполі.
У Владислава залишились батьки та молодший брат, кохана дівчина.
У Шполянській міській раді наголошують, що у місті пам’ятають чин Героя та вдячні захиснику за подвиг в ім’я прийдешніх поколінь.
Удома у батьківській хаті облаштували куточок із фотографіями, нагородами Владислава та його улюбленою дитячою машинкою. За словами мами, біля його фото постійно лежить кіт.
Пані Світлана говорить, що після смерті сина має єдине бажанням: щоб скінчилася війна і перестали гинути чиїсь сини, брати, батьки та чоловіки…
Пам’ять і шана Захисникові!
Фото: Шполянська міська рада, Шполяночка
За інформацією: Шполяночка
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
