Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
З 2018 року провів понад 20 ротацій у Першому добровольчому медичному шпиталі.
Олександр народився 13 лютого 1962 року у Магнітогорську в Росії. Школа закінчив у 1979 році уже у Роздільній, що на Одещині. Того ж року вступив до Одеського медичного училища № 3.
У 1982-1984 роках проходив строкову військову службу, після якої навчався в Одеському медичному інституті. У 1990 році здобув фах хірурга, після чого до 2015 року працював у Роздільнянській залізничній лікарні. При цьому намагався мобілізуватися ще у 2014 році, однак чоловіка забронювали через брак фахівців у медзакладі.
Із 2015 року став завідувачем хірургічного відділення у Роздільнянській багатопрофільній лікарні. У 2018 році став добровольцем Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ). До початку повномасштабного вторгнення здійснив шість ротацій, у перервах між якими оперував хворих у Роздільній.
За словами колег, Олександр був лікарем від Бога. Пацієнтів ставив на перше місце, часто навіть нехтуючи своїм відпочинком. «Він був хорошою людиною та професіоналом. Найбільш професійний хірург, з яким мені доводилося працювати», — згадує колега із Роздільнянської багатопрофільної лікарні Іван Черненко.
У вільний час Олександр також любив рибалити, готувати аджику та коптити м’ясо. Свої смаколики привозив і побратимам на фронт.
На початок повномасштабної війни Олександр уже досяг віку 60 років. Через це йому відмовили у мобілізації, однак чоловік продовжував служити добровольцем. Із лютого 2022 року провів 18 ротацій у ПДМШ. Під час однієї із них, у селищі Орли на Дніпропетровщині, Олександр отримав осколкове поранення. За словами керівника Першого добровольчого мобільного шпиталю Геннадія Друзенка, чоловік тоді вижив дивом.
«Викликом було його транспортування до столиці, оскільки в Запоріжжі — за всієї поваги до місцевих медиків — в нього не було шансів. Ми десяток разів чули „пацієнт не транспортабельний“. Аеромедична евакуація нам відмовила. Але ми ризикнули», — розповідав Друзенко.
Лікарі у столичній «Феофанії» боролися за життя Олександра три місяці, однак 17 жовтня від наслідків поранення чоловік помер. Похований у Роздільній.
За життя Олександр Полякін отримав безліч нагород, зокрема медаль «За сприяння Збройним Силам України», відзнаку Президента України «За сприяння обороні», відзнаку Святого великомученика і цілителя Пантелеймона, відзнаку міністра оборони України «Хрест пошани». Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У лютому 2026 року у Роздільнянській багатопрофільній лікарні була відкрита меморіальна дошка пам’яті Олександра Полякіна. Тоді ж Одеський національний медичний університет заснував іменну стипендію на його честь.
«Ініціатива створення стипендії належить Першому добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова у співпраці з ОНМедУ. Разом із родиною Олександра Борисовича вони зробили крок, який перетворює біль втрати на силу майбутнього. Стипендія покликана підтримати тих, хто обирає хірургію — одну з найскладніших і найвідповідальніших спеціальностей у медицині. Саме їй Олександр Полякін присвятив усе своє життя», — повідомили у навчальному закладі.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами Суспільне Одеса, Роздільнянська територіальна громада
Фото: Іван Черненко, Роздільнянська територіальна громада, Суспільне.Одеса
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
