І хоча всі вони об’єднані однією метою, поглядів щодо того, як саме її досягти, може бути доволі багато. Чи є…
Прикордоннику Василю з позивним «Сирник» у ТЦК спочатку відмовили у мобілізації через те, що мав зріст 155 см, а вагу — 45 кг.
Історію бійця оприлюднила 20 вересня Державна прикордонна служба України.
У січні цього року «Сирник» був на позиціях на Харківщині. Надійшло повідомлення, що дрон доставив посилку. Командир СП наказав Василю з побратимом рушати за БК і провізією.
«До точки було близько трьох кілометрів, тому командир невипадково обрав саме мене. Маю зріст 155 см, а вагу 45 кг. Хлопці навіть жартували, що я малопомітний», — згадує «Сирник».
Його побратим так само був невисокого зросту і це дійсно мало критичне значення. Адже у зоні відповідальності підрозділу працював ворожий підрозділ, так званий «судний день» — ворожі дронарі, які відрізнялися від інших тим, що мали необмежений запас дронів і скидів. Вони літали 24/7 і буквально не давали підняти голову.
«Ми розробили хитру тактику, щоб забирати посилки. Між «карманом» і позицією обладнали більше десятка невеликих схованок: воронки від вибухів, природні ями, повалені колоди — накривали сітками і гарно маскували», — розповідає Василь.
Прикордонники дочекалися паузи, коли російські дрони відволіклися і дісталися до першої схованки.
«Ледве встигли. Зазвичай у нас було до двох хвилин часу, а того разу — не більше хвилини. У першій проміжній норі ми вичікували майже дві години. Навіть пожалкували, що не вийшли пізніше, адже відстань невелика і могли ще посидіти у бліндажі. А так задубіли добряче. Тож коли небо очистилося, помчали як хорти», — каже «Сирник».
Перебігаючи від укриття до укриття, прикордонники врешті-решт дісталися точки. Почало сутеніти. Василь з побратимом завантажилися і рушили назад. По вечірньому сіряку дійшли швидше, але весь вихід затягнувся на цілий день.
Походи за посилками у двадцятиградусний мороз — справа ризикована не тільки через дрони і обстріли. Після чергового виходу Василь сильно застудився, захворів, і командування вирішило відправити його на лікування.
«Я не хотів виходити. Адже ворог сидів усього за 250 метрів від нас, тому і без «судного дня» було весело, а тут ще ці тварюки весь час у небі. Вони полювали за кожним, хто попадався їхнім дронам на око. Тому просив залишити мене на СП, але ліки не допомагали і потрібно було вирушати», — згадує «Сирник».
Інтуїція на війні — річ містична. Тільки-но відійшли від позиції, як почався штурм. Росіяни гатили з мінометів і арти як скажені. Дрони заповнили небо. Один з них змалював Василя і скинув ВОГ. Бійцю посікло ногу. Він впав, але побратим швидко відтягнув його до окопу, у якому вони два дні чекали на евакуацію.
«Відморозив я кінцівки у тому шанці. Мінус 17, все ж таки. Почав втрачати сили. Але, дякувати Богу, небо очистили від ворожих пташок і мене винесли. Потім я потрапив до шпиталю, де мені відтяли стопи, щоби врятувати ноги. Можливо, хтось би жалівся з цього приводу, а я вважаю, що мені дуже пощастило», — каже Василь.
Теплий вересневий день 2026 року. Парковою алеєю одного з відомчих санаторіїв Держприкордонслужби йде маленький чоловік на милицях. Маленький чоловік з великим серцем. Він думає про рідну Вінницю… Про родину… І про те, що скаже своїм близьким, коли повернеться додому.
Як повідомляла АрміяInform, завдяки своєму луганському акценту український захисник на псевдо «Лис» зумів приспати пильність російських загарбників та захопити їх у полон.
