Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Розрахунок Д-30 зі складу 77-ї бригади опинився настільки близько до ворога, що певний час гармата фактично стояла попереду власної піхоти.
Історію командира гармати Олександра з позивним «Том» розповіла 77-ма окрема аеромобільна Наддніпрянська бригада.
Через велику кількість російських дронів артилеристи не змогли вчасно відтягнути причіпну Д-30 з позиції. За цей час лінія оборони змінилася, і піхотні рубежі вже проходили позаду них.
Фактично розрахунок залишився на самому передньому краї.
«Найнебезпечніші моменти — це коли ворог виявляє позицію нашої гармати. Тоді по нас починають працювати ворожі дронщики. За моєї служби це завжди їхній елітний підрозділ „Рубікон“», — розповідає «Том».
До війни його робота була зовсім іншою. Олександр збирав меблі, згодом поїхав на заробітки до Шотландії. Але зрештою повернувся в Україну й у 2025 році долучився до 77-ї бригади.
В артилерію потрапив за розподілом. Уже під час першого бойового тижня почав уважно розбиратися в роботі гармати, а на друге бойове завдання заступив уже командиром Д-30.
Саме ця гармата змушує артилеристів працювати ближче до переднього краю, ніж далекобійні системи, а отже — постійно думати про маскування.
«Том» згадує, як росіяни виявили сусідню гармату й одразу почали атакувати її дронами. Підрозділ мав сильне прикриття, відбив наліт і встиг перекотити гармату на запасну позицію.
«Вони навіть у радіоперехопленнях чули, як вороги жалілися, що не можуть її дістати», — каже військовий.
Розрахунок самого «Тома» теж живе фактично між пострілами й маскуванням. Антидронові сітки над позицією можуть пошкоджуватися від роботи гармати, тому їх доводиться постійно відновлювати.
За словами військового, завдяки такій дисципліні одну з їхніх позицій росіяни не могли знайти близько пів року.
За час служби артилеристи уражали ворожі міномети, позиції операторів дронів та укриття.
Один із епізодів «Том» згадує з усмішкою. Російський піхотинець тікав від українського FPV і сховався в кущах. Дрон атакував укриття, а слідом туди прилетів і снаряд Д-30.
«Шансів у ворога не було взагалі».
Попри те, що дедалі більшу частину роботи на фронті виконують безпілотники, свою артилерію Олександр списувати не збирається.
Особливо це відчувається в погану погоду: низька хмарність, дощ чи сильний вітер можуть обмежити роботу дронів, тоді як гармата продовжує стріляти.
«Дрон можна заглушити РЕБом, а снаряд не заглушиш нічим», — каже «Том».
У звичайний бойовий день його розрахунок може випустити 20–25 снарядів, часто працюючи на світанку або в сутінках.
А сам Олександр уже знає, чим хоче займатися після війни: повернутися до меблевої справи або вантажних перевезень, відкрити власний бізнес і створити сім’ю.
Поки ж у навушнику знову звучать координати, а розрахунок Д-30 готує наступний снаряд.
«Мрію потопити власну „Москву“»: історія танкіста «Немо», який пішов у ВМС опановувати «Нептун»
