Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Сьогодні йому виповнилося б 30 років.
Володимир народився 31 серпня 1996 року в селі Сереховичі на Волині, нині це Сереховичівська громада Ковельського району. Тут минули його дитинство та шкільні роки, тут формувався характер людини, яку згодом побратими називатимуть спокійною, виваженою і надзвичайно надійною.
Після дев’яти класів Сереховичівського ліцею імені Ярощука, який закінчив у 2011 році, Володимир продовжив навчання в Луцькому правознавчому ліцеї з посиленою фізичною підготовкою. У 2013 році завершив навчання в ліцеї, а згодом здобував вищу освіту в Луцькому національному технічному університеті та Університеті банківської справи у Львові. У 2019 році отримав ступінь магістра.
Та своє майбутнє Володимир пов’язав передусім із військом. 29 липня 2016 року він підписав контракт зі Збройними Силами України. Пройшов бойовий шлях учасника АТО/ООС, служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ та став головним сержантом десантно-штурмової роти.
У війську мав позивний «Балу». За роки служби здобув значний бойовий досвід, постійно вдосконалював професійну підготовку та брав участь у міжнародних навчаннях. Для Володимира армія була не тимчасовим етапом, оскільки він планував розвиватися у військовій справі й надалі будувати свою кар’єру у Збройних Силах.
Водночас «Балу» був людиною, яка постійно випробовувала власні сили. Захоплювався спортом, практичною стрільбою та кросфітом, неодноразово посідав призові місця на змаганнях. Та для побратимів значно важливішими за спортивні результати були його характер і ставлення до людей.
Про Володимира згадує офіцер-десантник із позивним «Одін», його друг і безпосередній командир: «Володя — учасник АТО/ООС, був головним сержантом нашої роти. Надійнішого і виваженішого воїна годі було шукати. Спокійний, чесний, справедливий: не було таких питань, які б він не зміг вирішити. У нього завжди все виходило, у службі, спорті та інших справах. „Балу“ завжди брав призові місця у змаганнях із практичної стрільби та кросфіту. Планував продовжувати та розвивати свою військову кар’єру».
Із початком повномасштабного російського вторгнення Володимир продовжив воювати у складі свого підрозділу. Брав участь у бойових діях на Херсонщині та Миколаївщині. Прикривав побратимів вогнем, евакуйовував поранених із поля бою, допомагав виводити особовий склад з оточення, знищував російську техніку та живу силу противника.
На початку квітня 2022 року підрозділ Володимира виконував наступальне завдання на півдні України. Він командував штурмовою групою, яка мала просунутися вперед і закріпитися в одному з населених пунктів. Щоб зупинити українських десантників, російські війська кинули танки, бронетехніку та значні сили піхоти.
Зав’язався важкий бій. 5 квітня 2022 року на околиці села Нововознесенське Херсонської області Володимир разом із побратимами вступив у зіткнення з противником. У якийсь момент на правому фланзі з’явилася російська бойова машина десанту, яка рухалася просто в напрямку українських позицій.
«Балу» помітив її одним із перших. Він застосував протитанковий ракетний комплекс Javelin і знищив ворожу машину. Та невдовзі з’явилася ще одна БМД. Володимир миттєво зорієнтувався, взяв NLAW і уразив другу бронемашину противника.
Під час того бою він особисто знищив близько десяти російських військовослужбовців та дві одиниці ворожої бронетехніки. Противник почав відступати, намагаючись прикрити відхід щільним вогнем з усього наявного озброєння. Саме тоді Володимир дістав тяжке осколкове поранення. Воно виявилося несумісним із життям.
«Знаєте, мені досі не віриться, що Володі з нами нема, — згадував „Одін“. — Я чомусь думаю, що Володя все одно десь тут поруч, просто ми його не бачимо. І вже з неба він буде допомагати нам далі знищувати ворога та гнати його з нашої рідної землі».
8 квітня 2022 року Володимира Балюка поховали в рідних Сереховичах. 12 квітня 2022 року Указом Президента України сержанту Володимиру Балюку посмертно присвоїли найвище державне звання — Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Нагороду він отримав за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за вірність військовій присязі. Володимир «Балу» Балюк прожив лише 25 років, але значну частину свого дорослого життя віддав українському війську. Від контрактника, який прийшов до Збройних Сил у двадцять років до досвідченого головного сержанта, командира штурмової групи та людини, якій довіряли інші.
У своєму останньому бою він до кінця залишався таким, яким його пам’ятають побратими: спокійним, рішучим і надійним. Тим, хто в найважчий момент не відступає, а бере відповідальність на себе.
Вічна пам’ять Герою України!
Христина Микитин
Фото: Суспільне Львів, 80-та окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ
За матеріалами: Суспільне Львів, Десантно-штурмові війська ЗСУ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
