Сьогодні — він командир 431-й окремого батальйону безпілотних систем: зграї, яка воює за принципом «не числом, а інтелектом». АрміяInform він розповів про те, як народжується культура, в якій ніхто…
Науковець і воїн, який присвятив себе служінню Україні.
Свою останню наукову доповідь харківський історик Валерій Романовський робив з окопу, земля довкола якого вже була густо поцяткована воронками близьких вибухів.
Коли приєднався до Сил оборони України, навіть на передовій, під час активних боїв і під ворожими обстрілами, залишався науковцем, який знаходив змогу досліджувати українську минувшину.
26 червня 2026 року Валерію мало би виповнитися 50 років.
Він народився 26 червня 1976 року в Харкові. Навчався у харківській школі № 6, згодом — у Харківському педагогічному училищі. Вищу освіту здобув у Харківському національному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди, який закінчив із відзнакою за спеціальністю «Українська мова і література та історія».
Після завершення навчання Валерій кілька років працював учителем, обравши педагогічну сферу одним із головним напрямів свого життєвого шляху. Другим стала наукова робота — дослідження з історії України, пам’яткознавства, етнографії, архівознавства, музеєзнавства та краєзнавства.
У 2007 році Валерій захистив у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна дисертацію «Розвиток пам’яткознавства на Харківщині у ХІХ — на початку ХХ століття», а у 2008 році здобув науковий ступінь кандидата історичних наук.
На початку 2000-х років чоловік працював у Харківському приватному музеї міської садиби, де у 2003-2005 роках завідував експозиційним відділом. У 2006-2007 роках був співробітником відділу Зводу пам’яток Харківського науково-методичного центру культурної спадщини.
Ця робота відповідала одному з головних напрямів його наукових зацікавлень — дослідженню, опису та збереженню пам’яток історії та культури Харківщини. Талановитий ретельний дослідник швидко здобув авторитет і повагу серед колег у Харкові та інших наукових осередках України.
Зокрема, Валерій був дійсним членом знаного Харківського історико-філологічного товариства при Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, витоки якого сягають позаминулого століття.
Науковий доробок історика налічує понад 70 праць. Серед тем, які він досліджував, були історія пам’яткознавства, охорона культурної спадщини, археологічні пам’ятки Харківщини, музейні колекції, топоніміка, історія освіти, етнографія, фольклор і біографістика.
Окреме місце у його дослідженнях посідали постаті та явища, пов’язані з історією української культури. Валерій звертався до спадщини Якова Щоголева, Павла Жолтовського, Юрія Шевельова, вивчав харківські інтелектуальні середовища, пам’яткоохоронні ініціативи та локальну культурну історію, коментував тексти українських науковців і письменників.
Своїми ґрунтовними знаннями науковець охоче ділився з колегами та студентами. Від 2007 року він викладав у Харківській державній академії культури, був доцентом кафедри культурології. Валерій читав курси з історії української культури та історії світової культури, брав участь у науковому житті академії.
У 2020-2022 роках працював бібліотекарем науково-дослідного відділу Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка, де опрацьовував матеріали з історії науки, культури та громадського життя Харківщини.
Під час російсько-української війни чоловік двічі ставав до війська. У 2014-2015 роках він добровольцем служив у Збройних Силах України та брав участь в Антитерористичній операції на Луганщині. Згодом став членом Громадської спілки «Координаційна рада громадських організацій ветеранів АТО».
Після початку широкомасштабного вторгнення Росії у 2022 році Валерій знову став до лав українського війська. У званні старшого солдата і на посаді стрільця-кулеметника він служив у Силах територіальної оборони. За тверді патріотичні переконання та почасти характерну зовнішність захисник отримав від побратимів позивний «Козак».
Навіть у цей час, попри участь у запеклих боях, Валерій шукав можливість продовжити наукову роботу. Свою останню наукову доповідь «Хатні обереги українського села на Чугуївщині в зоні зіткнення Сил оборони України з москалями (2022 р.)» він робив з передової 17 червня 2022 року.
На жаль, тоді науковець заледве встиг сказати кілька вступних речень, як зв’язок обірвався. Підготувати заплановану наукову статтю за матеріалами доповіді на конференції «Традиційна культура в умовах глобалізації: виклики війни» Валерій також не встиг.
Наприкінці серпня 2022 року на Куп’янському напрямку воїн отримав тяжке поранення, після якого кілька місяців перебував у комі. 16 січня 2023 року від наслідків поранення він пішов з життя. Поховали Валерія Романовського на Алеї Героїв 18-го кладовища Харкова.
3 вересня 2023 року Указом Президента України Валерія Романовського посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У 2024 році його ім’ям назвали вулицю в Новобаварському районі Харкова: колишня вулиця Доватора стала вулицею Валерія Романовського.
До 50-річчя від його дня народження харківські наукові, культурні, бібліотечні та громадські середовища знову звернулися до його біографії, наукової спадщини й військового шляху.
У пам’яті рідних, друзів і колег Валерій назавжди лишиться людиною, яка присвятила себе служінню українському народові — науковцем і воїном, який боронив Україну під час Війни за Незалежність.
Фото з Бібліотечної енциклопедії Харківщини та особистого архіву Михайла Красикова
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
