Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Ще у 2008 році передбачав напад росіян і разом із сином поклав життя за Україну.
Роман народився 31 січня 1972 року у Мирнограді на Донеччині. Його батько був шахтарем, мати працювала на залізниці. Після закінчення школи Роман пробував вступити до Харківського юридичного університету, однак не пройшов. Вирішив піти стопами матері й вступив до Слов’янського залізничного технікуму.
Під час навчання призвався до армії, де потрапив у морську частину прикордонних військ у російському місті Петропавловськ-Камчатський.
У 1992 році Роман повернувся до України й розпочав службу в міліції Мирнограда. Пройшов шлях від патрульного до слідчого карного розшуку. У 2007-2008 роках брав участь у миротворчих силах ООН у Косовому. Після закінчення місії повернувся до роботи у міліції, а у 2012 році вийшов на пенсію.
Став учасником Революції Гідності. «Події 2004 року пройшли стороною. Моя служба на той момент не передбачала участі в політиці. У 2008 році, коли „загорілась“ Грузія, я знаходився в Косовому. Зробив для себе висновок, що наступна на черзі Україна», — згадував Роман у 2024 році в інтерв’ю регіональному інформаційному агентству «MKV».
Після другої спроби розгону Майдану чоловік повернувся додому, але не знайшов розуміння у друзів та колишніх колег.
А із захопленням Криму Роман вирішив піти добровольцем в ЗСУ. Однак у військкоматі йому відмовили. Через знайомих зі служби у Косовому потрапив до батальйону «Миротворець».
«У липні 14-го зайшли у звільнений Слов’янськ. Перше бойове зіткнення мали під Попасною. Перші обстріли, перша кров. Багато хто тоді зрозумів, що воювати нам прийдеться не з бандитами, а з добре озброєними найманцями та російськими військовими», — розповідав чоловік журналістам.
Згадував, що тоді потреби оборонців України задовольняли волонтери, від держави вони отримували тільки зброю.
«Роман звільняв Попасну, був снайпером під Горлівкою, пройшов справжнє пекло Іловайська, де отримав поранення та пережив ворожий полон. Але це його не зламало. Після звільнення він одразу повернувся у стрій і роками боронив Луганщину», — наголосили у Департаменті карного розшуку Нацполіції.
Повномасштабне вторгнення РФ Роман зустрів у Кремінній на Луганщині. Особисто очолював оборону, знищував ворожу бронетехніку в Тернах, розбивав понтонні переправи окупантів та, ризикуючи собою, рятував поранених побратимів із засідок.
У червні 2022 року у бою на Донеччині загинув його єдиний син Олександр, який був офіцером Національної гвардії. Менш ніж за рік, у травні 2023 році, Роман повернувся на службу — цього разу у батальйон «Полтава» бригади Нацполіції «Лють». Був заступником командира роти, наставником для молодших бійців.
Роман Заліський загинув 25 червня 2026 року у стрілецькому бою на Краматорському напрямку. Поховали воїна у селі Калинівка Макарівської громади, що на Київщині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Макарівська селищна рада, Департамент карного розшуку Нацполіції
За матеріалами Макарівської селищної ради, регіонального інформаційного агентства «MKV», Департаменту карного розшуку Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
