Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Односельчани кажуть про нього: «На таких людях, як Коля, і тримається наш світ…».
16 червня 2026 року на Київщині провели в останню путь молодшого сержанта Миколу Коробенка, який загинув 30 жовтня 2024 року під час бойового завдання поблизу Катеринівки на Донеччині. Воїну тоді було 48 років. Донедавна він вважався зниклим безвісти.
Микола народився 1 травня 1976 року в Зорівці, в родині простих трудівників. Разом із сестрою Ольгою зростав у любові до рідної землі, повазі до праці та людей.
Шкільні роки минули в Кадомській школі та середній школі села Бурти. Після закінчення навчання здобув професію столяра в Ржищівському ПТУ № 14. Працював на цукровому заводі, на підприємстві «Кагма», у сільськогосподарських господарствах та на виробництві з перероблення меду.
Земляки кажуть, що він не прагнув високих посад чи слави. Вони пам’ятають Миколу спокійним, доброзичливим, щирим і безвідмовним. Він умів вислухати, підтримати, ніколи не тримав зла.
Особливою гордістю Миколи був син Артем, якому він віддавав свою батьківську любов і турботу.
Коли Україна потребувала захисту, чоловік не залишився осторонь. У 20152016 роках проходив службу в складі 130-го окремого розвідувального батальйону та брав участь в антитерористичній операції на сході України. За службу отримав статус учасника бойових дій. Війна залишила на його долі важкий слід — тяжку контузію.
Попри це, знову став на захист України 9 вересня 2024 року. Служив гранатометником 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 6-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224.
30 жовтня 2024 року під час бойового завдання в районі села Катеринівка Покровського району Донецької області зв’язок із воїном обірвався. Родина отримала страшне повідомлення: зник безвісти.
Понад півтора роки рідні жили між болем і надією. Та 5 червня 2026 року надійшло офіційне підтвердження того, що молодший сержант Микола Коробенко загинув.
Попрощалися з військовим 16 червня 2026 року у рідній Кадомці, у храмі святого Миколи Чудотворця.
Після церковної відправи, яку провів благочинний отець Юрій Литвин, жалобний кортеж послідував до Зорівки, де односельці прощалися з Миколою Коробенком біля його рідної хати, а потім рушили до сільського цвинтаря, де Герой отримав вічний спочинок.
«Сьогодні Микола повертається додому. Повертається не так, як мріяли рідні, не так, як чекало його село. Але повертається Героєм — на щиті. Не дочекалися свого сина батьки, які вже відійшли у вічність. Осиротіла сестра. Осиротів син. Осиротіло рідне село, яке знало його добрим і щирим чоловіком. У скорботі вся велика громада Кагарличчини». — сказав міський голова Кагарлика Олександр Панюта.
Теплими спогадами про полеглого земляка поділилася староста Кадомського старостинського округу Наталія Савченко: «Мабуть, немає такої сім’ї в Зорівці, де б він не допоміг. Хто б до нього не звертався, з яким проханням — він завжди приходив на допомогу… На перший погляд, звичайна людина, простий трудівник, але як прийшла війна на нашу землю, то він, не задумуючись, став на захист нашої Батьківщини. На таких людях, як Коля, і тримається наш світ… Недаремно кажуть, що важкі часи породжують сильних людей, а сильні люди створюють добре майбутнє».
Вічна слава і пам’ять Воїну!
Фото: Кagarlyk.Сity, Микола Семенюк
За матеріалами Кagarlyk.Сity
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
