Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Називав службу в ЗСУ найкращою роботою в світі.
Максим прийшов у ЗСУ з цивільного життя. Його цілеспрямованість, авторитет, харизма, хоробрість та весела вдача сприяли тому, що він став відважним воїном, який вів за собою інших.
Максим народився 22 червня 1990 року у Волочиську на Хмельниччині. Після школи закінчив промислово-аграрний професійний ліцей, де здобув фах столяра. Після навчання проходив строкову службу у 8-му окремому полку Сил спеціальних операцій.
— Дуже тісний зв’язок син мав зі своїм татом. Завжди наслідував і вчився у нього. Після строкової служби він разом із татом почав свій трудовий шлях. Навчився у нього класти плитку. Разом вони робили ремонти людям по всій Україні. Були дуже гарними майстрами, — згадує мама воїна Тетяна.
За її словами, син доводив до кінця всі справи, за які брався. Він захоплювався баскетболом, а також їздою на мотоциклах та квадроциклах, бо любив драйв та відчуття адреналіну.
Через соцмережі Максим познайомився з майбутньою дружиною Олександрою. Як згадує жінка, на першому побаченні вона одразу зрозуміла, що це її людина. Невдовзі вони побралися, а за кілька років у подружжя народилася донька Уляна, зовні та вдачею схожа на тата.
Коли розпочалася повномасштабна війна, чоловік добровільно став на захист України.
— Багато товаришів і знайомих Максима воювали. Він щось наче передчував, бо все частіше говорив, що буде війна і треба готуватися. Після того, як почалося повномасштабне вторгнення, два дні не спав. Врешті сказав збиратися. Відвіз нас з донечкою до мами у Волочиськ, пообідав, взяв свій військовий квиток, паспорт, віддав мені всі ключі, документи, подивився в очі і сказав, що йде до військкомату, — ділиться Олександра.
Максим спочатку долучився до лав тероборони, а невдовзі служив у 65-й окремій механізованій бригаді. На війні в нього нього був позивний «Тор» — на честь героя фільму, який захищав від зла.
Військовий знімав на телефон відео з бойових завдань та із гумором розповідав про складні бої. На них він казав, що служба в ЗСУ — найкраща робота в світі, а під час одного з виходів жартував: «Хтось несе радість, а я несу БК (боєкомплект — ред.) на штурм».
Побратими розповідають, що Максим без перебільшення був легендарним воїном, який постійно рвався в бій і майже не відпочивав. Військові хотіли ходити разом із ним на завданням, бо знали, що «Тор» безстрашний і надійний.
— Максим Отінов мав добре розвинуті командні та методичні навички, швидко орієнтувався в складних умовах, приймав обґрунтовані, сміливі рішення. «Тор» одразу показав якості ініціативного і вмілого бійця, тож його за кілька тижнів призначили т.в.о. командира протитанкового взводу, а потім — командиром зведеної роти для зачищення Роботиного, — зазначають бійці бригади.
На його рахунку — сотні виходів на нуль. Зокрема, під час одного з боїв за Роботине штурмова група під керівництвом Отінова відбила ворожий напад, знищила ворога та здобула важливі документи, серед яких — паспорти найманців із Непалу.
На завданнях «Тор» разом із побратимами неодноразово знищували переважаючі сили росіян та брали їх у полон.
На початку березня 2024 року Максим зібрав штурмову групу, аби знищити ДРГ противника. Бій тривав кілька годин, унаслідок чого ніхто з окупантів не вижив, а бійці «Тора» повернулися без втрат.
Попри поранення та численні контузії, які давали про себе знати, військовослужбовець не любив проводити багато часу в лікарнях і щоразу повертався на передову.
У телефоні Максима записане відео з його останнього завдання в Роботиному, на яке він міг не йти, адже на той час уже виконував обов’язки командира роти. Утім разом із трьома побратимами пішов на відбиття чергової ДРГ.
Військові зачистили вулицю, знищили диверсійну групу, а коли вже мали поверталися, Максим сказав, що треба підірвати школу, бо там постійно засідають вороги.
— Русня почала стріляти з усього, але він не боявся. Не маючи можливості сховатися, «Тор» все одно пішов. Ворог знав, що він там є, і вів по ньому щільний вогонь, бо «Тор» був для нього дуже серйозним противником, — згадує побратим із позивним «Рудик».
Міна, яка підірвалася поруч із «Тором», завдала йому поранень, несумісних із життям. Командир зведеної роти 56-го окремого стрілецького батальйону 65-ї механізованої бригади молодший сержант Максим Отінов загинув 23 березня 2024 року.
Його поховали у рідному Волочиську. Після загибелі воїна побратими ініціювали петицію при присвоєння йому найвищої державної нагороди. Посмертно Отінов удостоєний звання Героя України.
У пам’ять про захисника Волочиський ліцей № 3 назвали його іменем.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Ірина Чириця
Фото: Волочиська міська рада, 65-та окрема механізована бригада та з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
