Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Колишній художник став оператором радіоелектронної розвідки й зізнається: біля фронту іноді спокійніше, ніж у Києві під час балістичних тривог.
Про історію військовослужбовця з позивним «Художник» розповіли в Окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького.
До повномасштабної війни Олег навчався в Академії мистецтв імені Бойчука та писав картини. Сьогодні він служить оператором радіоелектронної розвідки у 3-му механізованому батальйоні. Його робота — знаходити ворожі безпілотники й інші повітряні цілі ще до того, як вони становитимуть загрозу українським військовим.
Від полотна — до монітора
Позивний народився ще під час базової військової підготовки.
«Мене на БЗВП і Пікассо називали, і Рєпіним, а потім постійно плуталися. У підсумку я сказав, що буду просто Художником — такий універсальний позивний вийшов», — усміхається військовий.
До Президентської бригади він прийшов свідомо — тут уже служив його майбутній тесть.
Замість майстерні тепер — командний пункт, монітори, антени та безперервне спостереження за ефіром. Саме від уважності операторів радіоелектронної розвідки часто залежить, чи вдасться вчасно виявити загрозу.
Найважче, каже Олег, — не фізичне навантаження, а необхідність годинами не відривати погляду від екрана.
«Робота вимагає посидючості та гострого ока. Я звик, але коли зміна триває 8–12 годин, наприкінці вже фізично важко дивитися в монітор», — розповідає він.
Втім, міняти спеціальність не планує.
«Для цієї роботи потрібні терпіння, посидючість і бажання. Якщо людина цього не хоче, нічого не вийде. А мені цікаво. Тому я втомлений, але задоволений», — каже «Художник».
«У Києві мені страшніше»
Попри службу неподалік від лінії бойового зіткнення, Олег несподівано зізнається: найтривожніше йому було не на фронті.
«На позиції зі сканером за п’ять кілометрів від фронту я іноді почуваюся безпечніше, ніж у Києві під час тривог, коли над головою летить балістика», — говорить військовий.
І додає:
«Та мені в Києві страшніше було, ніж тут. Там ракети летять, а тут дрон може мене побачити. Але ми вміємо їм протидіяти. В усьому іншому — кайф: природа, правильне харчування. Мені подобається».
Він переконаний, що служба навчила його краще контролювати емоції та спокійніше реагувати на стрес.
Після війни — знову до мистецтва
Олег не приховує, що мріє повернутися до живопису. Каже, війна неодмінно залишить слід у його творчості, але писати нові картини хоче вже тоді, коли Україна житиме без повітряних тривог.
«Мистецтво для мене — найбільша цінність. Я вірю, що війна закінчиться і я знову зможу займатися творчістю. Але вже в мирній країні», — говорить «Художник».
