Саме на них найчастіше звертають увагу рекрути у 48-й інженерній Кам’янець-Подільській бригаді. Про це АрміяInform розповіла офіцер групи комунікацій Анастасія…
Десантник «Барні» пережив вибух 120-мм міни за кілька метрів від себе й називає цей момент одним із найнебезпечніших за понад десять років служби.
Його історію опублікували на сторінці 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади.
Богдан родом із Харківщини. До Десантно-штурмових військ він потрапив у 2015 році за мобілізацією. Каже, що свідомо прагнув служити саме в десанті, адже ще до війни займався парашутною підготовкою.
«Я хотів або в 25-ту, або в 80-ту бригаду. Так і потрапив у 80-ку. Мабуть, тому, що десант мені завжди був близький», — згадує військовий.
Повномасштабне вторгнення він зустрів на полігоні. Про початок великої війни дізнався від сестри, яка телефонувала з Харкова ще до світанку.
«Спочатку я не повірив. Здавалося, що такого просто не може бути. Але вже хвилин за двадцять про це знали всі в підрозділі», — розповідає десантник.
Одним із перших бойових епізодів для нього стала оборона Вознесенська, де українські військові чекали російську колону біля мосту.
«У той момент було не до роздумів — треба було робити те, що від тебе залежить. А ненависті до ворога було стільки, що словами не передати», — каже «Барні».
Найяскравіше у пам’яті закарбувався бій під Кліщіївкою поблизу Бахмута. Під час нічного виходу з позицій поруч із ним розірвалася 120-мм мінометна міна.
«Я навіть не встиг ні злякатися, ні впасти. Не було ні контузії, нічого. Просто йшов далі й чекав другого прильоту, але його не сталося. Досі не розумію, як так вийшло. Мабуть, доля», — згадує військовий.
Попри роки війни, його мотивація не змінилася.
«Якщо не ми, то хто? Якщо всі розвернуться і підуть, ворог прийде ще ближче. Займе наші міста, наші будинки. Іншого варіанту просто немає», — наголошує Богдан.
Найбільшою цінністю служби він називає побратимство — довіру, взаємопідтримку й готовність стояти один за одного до кінця.
Сьогодні «Барні» продовжує службу у складі 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади. За цей час він пройшов шлях від солдата-мінометника до головного сержанта взводу й переконаний, що Україна переможе.
«Ми переможемо, це сто відсотків. Можливо, не скоро, але зараз треба просто робити свою роботу», — сказав десантник.
