Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасово виконуючим обов’язки міністра оборони. Євгеній Хмара —…
Свій позивний отримав, бо побратими знали, що вміє зі складних ситуацій вийти та інших вивести.
Олександр народився 2 червня 1992 року в селищі Нова Борова на Житомирщині. Юлія Станіславівна, мама хлопця, згадує, що в дитинстві Саша дуже любив вистругувати з дерева пістолети, автомати, дарував їх друзям для спільної гри. А в підлітковому віці Олександр захоплювався сучасною музикою — любив рок, метал. Його кімната була завішана портретами рок-музикантів. А ще він мав веселу вдачу, був компанійським, любив веселити друзів, розповідати анекдоти, жартувати.
Після закінчення 9 класу юнак вступив до Житомирського професійного політехнічного ліцею, здобув спеціальності газоелектрозварювальника та бляхаря. Олександр хотів здобути робітничу професію, щоб працювати і себе забезпечувати, бути самостійним.
Потім проходив строкову військову службу в Озерному під Житомиром, а у 2012 році підписав контракт і став професійним військовослужбовцем 95-ї десантно-штурмової бригади.
З 2014 року воював біля Луганська, брав участь у рейді під командуванням Михайла Забродського, який тривав з 19 липня по 10 серпня 2014 року в Донецькій та Луганській областях. Тоді десантники подолали майже 470 кілометрів, з них 170 — глибоким тилом противника, і вивели з оточення близько 3000 українських військових разом із понад 250 одиницями техніки.
Олександр з 20 років був воїном і перебував на війні з жорстоким ворогом. Але… Він не говорив матері, що перебуває в зоні бойових дій. Захисник служив за контрактом до 2020 року, мав від військового керівництва подяки та відзнаки за свою службу. Втім, зважаючи на мамині вмовляння, Олександр звільнився з армії, працював у «Новій пошті».
Він відчував, що велика війна ще попереду, і повномасштабне вторгнення Росії не було для нього несподіванкою. Його, як досвідченого воїна, учасника бойових дій, викликали до військкомату.
З 12 квітня 2022 року Олександр служив у Національній гвардії України. Спочатку проходив навчання у Бердичеві, згодом — у Першій Президентській бригаді оперативного призначення «Буревій». У складі цього підрозділу «Броня» захищав Київ, Вишгород. А потім воював на Лиманському напрямку. Був помічником гранатометника на бойових машинах піхоти. У травні 2023 року Олександр зазнав поранення, лікувався в Харкові, а після реабілітації одразу повернувся на фронт. Він мав великий бойовий досвід, тому побратими прислухалися до його порад.
Про військові будні розповідати не любив — оберігав маму від тяжкої інформації. Проте міг поділитися із вітчимом — Олександром, який із раннього дитинства замінив йому батька. Між ними було взаєморозуміння і повага.
Олександр дуже цінував дружбу, важко переживав втрату друзів і побратимів.
За життя військовий був нагороджений нагрудним знаком «За доблесну службу», але не встиг отримати нагороду. 29 листопада 2023 року в районі населеного пункту Ямпіль на Донеччині під час ворожого обстрілу Олександр Залевський зазнав поранення, несумісного з життям. Чоловіку був 31 рік…
Про смерть сина мамі повідомили наступного дня.
«Саша був досвідченим воїном. Намагався усе, що знав, передати іншим. Коли служив у 95-ці, то в нього позивний був “Зеля” — від прізвища. А коли вже був у «Буревії», то побратими називали його “Броня”, бо знали, що він умів з усяких складних ситуацій вийти й інших вивести. Але цього разу, мабуть, було дуже складне завдання…» — згадує Юлія Станіславівна.
5 грудня воїна поховали в рідному селищі Нова Борова. У нього залишилися мати й вітчим.
«Саша 10 років воював. І всі ці роки я проводжала і зустрічала його. Щоразу серце стискалося, але він повертався. Мені й досі здається, що він ще повернеться, як завжди. Його командири телефонували й розповідали, яким він був досвідченим солдатом, героєм. Але насамперед він був моїм сином», — ділиться мама захисника.
25 березня 2024 року Указом Президента України Олександр Залевський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про захисника провулок Шкільний в селищі Нова Борова перейменували на провулок Олександра Залевського.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті, Ваш вісник, Новоборівська громада, Zvisno.news
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
