Утім, це не відповідає дійсності — насправді противник уже рік не має жодних суттєвих успіхів, адже Сили оборони України уже понад рік стримують російські…
Вечір 10 грудня 2024 року. Миргород, вулиця Комишнянська. Біля автозаправки «ВОГ — мобільна група ТЦК.
Вони виконують свою роботу: оповіщають військовозобов’язаних, вручають повістки.
Поруч — жінка зі смартфоном. Підприємець. З вищою освітою. Вона теж думає, що «виконує свою «роботу». О 19:14 вона публікує у Telegram два слова: «Вог зелені». За лічені секунди це повідомлення бачать 3826 людей.
Два слова — і злочин зафіксовано
Наступного ранку — знову. 11 грудня о 8:22. Центральний ринок на вулиці Воскресінській. Там працюють і ТЦК, і поліція. Вона стоїть поряд і пише: «Вечірній ринок пакують таксиста 2зе і 1 синій».
Тобто — на ринку зараз затримують людину. Двоє з ТЦК і один з поліції: усе, що потрібно знати тим, хто хоче обійти цей маршрут. Оперативна розвідка в режимі реального часу — для тисяч людей.
Вона не сиділа вдома і не переказувала чужі повідомлення. Вона особисто приходила до місць проведення мобілізаційних заходів — і звідти вела репортаж для підписників. Фактично — здійснювала розвідку проти власної армії. З вулиць власного міста.
Суд визнав обтяжуючу обставину
На відміну від більшості аналогічних справ, у цьому вироку суд прямо зафіксував обтяжуючу обставину — вчинення злочину з використанням умов воєнного стану. Суд не просто констатував факт злочину під час війни — а окремо наголосив, що воєнний стан був інструментом, який обвинувачена свідомо використала у своїх протиправних діях. Вона розуміла контекст. Вона знала, що робить. Суд це зафіксував.
Варто назвати речі своїми іменами. Військовослужбовці ТЦК та СП, яких вона «пасла» біля блокпостів Миргорода, — це не чиновники в кабінетах. Більшість із них вже були на передовій. Багато з них мають поранення. Пережили контузії. Вони не повернулися додому — вони повернулися на іншу службу для своєї країни. Роботу, без якої фронт зупиняється. Кожне її повідомлення — це прямий удар по конкретних людях, які вийшли виконувати свій обов’язок. З правом на нормальне життя, яким вони знехтували заради служби.
Вирок
Угоду з прокурором вона уклала 28 лютого 2025 року. Визнала вину повністю. Щиро розкаялась.
18 березня 2025 року Миргородський міськрайонний суд затвердив угоду і виніс вирок за ч. 1 ст. 114-1 КК України — перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період. Тяжкий злочин.
П’ять років позбавлення волі. Випробувальний строк — два роки. Зобов’язана регулярно з’являтись до органу пробації, повідомляти про зміну місця проживання чи роботи, не виїжджати за межі України без погодження. Телефон, з якого надсилались повідомлення, — конфісковано в дохід держави. Той самий, з яким вона стояла біля заправки «ВОГ» і друкувала два слова, які коштували їй вироку.
Миргородська справа додає до загальної картини новий елемент: жінка-підприємець із вищою освітою, яка свідомо і методично збирала розвідувальні дані про блокпости та передавала їх тисячам підписників. Це руйнує будь-який міф про те, що подібні злочини — справа маргіналів або людей, які «не розуміли, що роблять».
Вона розуміла. Виходила на місце. Дивилась. Писала. Надсилала. Знову і знову.
Раніше АрміяInform повідомляла про аналогічні вироки в Тернополі, Коломиї, Ічні та Сумах. Географія судових рішень широка. Логіка — незмінна.
Ті, хто перешкоджає мобілізації, — працюють на ворога. Незалежно від статі, освіти, соціального статусу і кількості підписників у групі. Два слова «Вог зелені» коштували їй п’яти років вироку. Закон не робить знижок за стислість повідомлення.
