Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Виходець із родини абхазців, яким російська агресія двічі зруйнувала життя і забрала представників трьох поколінь.
Реваз народився 4 лютого 1997 року на Житомирщині. Зростав у селі Краснобірка Радомишльського району в дружній та працьовитій родині вимушених переселенців з Абхазії.
Після закінчення дев’ятого класу школи вступив до ліцею в Києві, а згодом став студентом КПІ імені Ігоря Сікорського, який закінчив у 2022 році. Навчався на кафедрі біотехніки та інженерії. Виробничу практику проходив на Київському заводі шампанських вин «Столичний», де займався питаннями обладнання та установки з виробництва осмотичної води.
Разом із батьками допомагав розвивати сімейну справу — сироваріння. У 2019 році, під час навчання в Києві, познайомився з дівчиною Мариною. Молоді люди будували плани на майбутнє, мріяли про сім’ю та щасливе життя.
З перших днів повномасштабного вторгнення Реваз активно допомагав обороняти рідне село: облаштовував блокпости, чергував, допомагав військовим. Родина Гегечкорі й донині підтримує українських захисників.
У жовтні 2024 року Реваз став до лав Збройних Сил України. Захищав Батьківщину на посаді зовнішнього пілота безпілотних літальних апаратів 1-го відділення розвідувальних авіаційних безпілотних комплексів.
21 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Івано-Дар’ївка Бахмутського району Донецької області разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл. Відтоді вважався зниклим безвісти.
Майже через рік, у травні 2026 року, після проведення ДНК-експертизи Реваза Гегечкорі було офіційно визнано загиблим. Воїн повернувся до рідної громади «на щиті». Похований у селі Красногорівка.
Сім’я Гегечкорі вже вдруге переживає страшне горе через російську агресію. Батько Реваза, Роберт, родом із Грузії. Під час абхазько-грузинського конфлікту 1992-1993 років війна забрала його батька та рідного брата. Після тих трагічних подій родина переїхала до України, прагнучи миру та спокійного життя. Але російське повномасштабне вторгнення тепер забрало ще й сина.
Воїну назавжди 28 років.
Вічна слава та шана Герою!
Фото: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського
За матеріалами: Радомишльська міська рада, КПІ імені Сікорського, Грузинська діаспора в Україні
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
