Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Пишався, що був «Едельвейсом».
Він обрав собі мирну професію педагога, строкової служби не проходив і воювати не планував. Та коли постала потреба захищати країну під час повномасштабного вторгнення, Олег пішов із керівної посади і без вагань став до лав ЗСУ. Був солдатом, стрільцем кулеметного відділення кулеметного взводу в/ч А3029 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Олег народився в Софіївці на Вінниччині. Разом з батьками, в яких він був єдиною дитиною, згодом переїхав до Луки Барської. Закінчив місцеву школу, а потім вступив до Вінницького педагогічного університету, де здобув ступінь магістра географії.
Працював керівником творчих учнівських об’єднань на Вінницькій станції юних натуралістів. Одружився, в сім’ї народився син Ярослав — найбільша таткова гордість і надія.
Згодом вид діяльності Олегу довелося змінити — і понад десять років він працював супервайзером. А у 2023 році обійняв посаду керівника відділу збуту.
«Олег усе своє життя залишався глибоко свідомим громадянином. Ще з юності мав чітку позицію, був небайдужим до долі України. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Його переконання були не гаслами — вони стали дороговказом. Мама з дитинства прищеплювала йому любов до землі, до природи, до рідного краю. Олег ріс добрим, чуйним і справедливим хлопцем. Таким залишався й у дорослому житті — чесним, принциповим, завжди готовим допомогти. Коли країна знову покликала на захист, він став до лав Збройних Сил України», — писали земляки про Олега.
Чоловік приєднався до війська 4 січня 2023 року, обрав собі позивний «Тор».
На початку того ж року Олег проходив навчання в Королівській академії сухопутних військ в іспанському місті Толедо. Він потім не раз із теплотою й вдячністю згадував іспанських інструкторів. Адже іноземні колеги підтримували українських захисників, на шикуваннях усі разом скандували: «Слава Україні! Слава нації!» Протягом 35-денного курсу підготовки їх двічі відвідала міністерка оборони Іспанії. Ці зустрічі були свідченням підтримки та поваги до українських воїнів з боку європейських союзників.
Після повернення з навчання він гідно воював і мужньо виконував бойові завдання на Донеччині. Довелося битися з ворогом у районах Білогорівки, Берестового та Спірного. «Проявив себе, як воїн виняткової хоробрості, витримки та рішучості. Його відвага надихала побратимів, його дії не раз ставали вирішальними», — написали у Барській міській раді.
Так, у березні 2023 року на позиції «Пітон» Олег вступив із ворогом у ближній бій. З кулемета та гранатами знищив кількох загарбників, завдавши противнику значних втрат і змусивши його відступити. А у квітні, під щільним обстрілом, чоловік урятував пораненого побратима: надав йому домедичну допомогу та організував евакуацію, ризикуючи власним життям.
У червні та грудні знову був на передовій: утримував позиції, нищив ворожу піхоту, підтримував дух бойового братства.
Олег дуже пишався своїм бойовим підрозділом. «Маю честь бути „Едельвейсом“!» — писав він у соцмережах. Із гордістю носив шеврон своєї легендарної бригади.
Разом із побратимами Олег захищав Україну до квітня 2024 року. 19 квітня, під час чергової атаки російської піхоти на позицію «Ірпінь», кулеметник знову став до бою. А 21 квітня у Спірному Бахмутського району він загинув…
Це була важка втрата для сім’ї Олега, для мами, яку він попри важку ситуацію на фронті завжди переконував, що Україна обов’язково переможе.
Була втрата для побратимів, з якими воював і навчався в Іспанії. Для інструкторів, які назавжди запам’ятали подільського «Тора». Після його загибелі один із них написав: «Він був великим воїном і чудовою людиною».
Одногрупники з педуніверситету пригадували, що за п’ять років спільного навчання між ними не було жодної сварки. «Добрий. Справедливий. Світлий», — відгукувались про Олега.
Прикладом справжнього чоловіка він був і залишається для сина Ярослава. Коли Олег загинув, хлопець був студентом польського вишу. Попри перебування за кордоном, він донатив побратимам батька, аби ті могли мститися за нього і боронити українську землю так само самовіддано, як це робив він.
У січні 2025 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові солдата, стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини А3029 Олега Муляра було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Військовий також відзначений іменною подякою командира 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Честь Герою!
Фото з родинного архіву, соцмереж та Барської міської ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
