Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Водій 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Іван із позивним «Х’юстон» під час однієї з евакуацій вивіз пораненого бійця попри атаки FPV-дрона
Про його історію розповіли на сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Позивний «Х’юстон» з’явився жартома — від відомої фрази з фільму: «Х’юстон, у нас проблеми». Згодом він став частиною служби Івана: нині військовий їздить туди, де проблеми вже не кінематографічні, а бойові.
До війська Іван повернувся з Португалії восени 2022 року. Там працював на будівництві, в оливкових садах, і, як сам каже, давно думав про повернення додому. Остаточно вирішив після початку повномасштабної війни.
«Я хотів повернутися, але ніяк не наважувався. А коли почалася війна — просто поїхав додому», — розповів військовий.
У ТЦК та СП Іван попросив направити його саме до 128-ї Закарпатської бригади. Раніше він проходив тут строкову службу, тому хотів повернутися «до своїх».
Спочатку служив у ремонтно-відновлювальному батальйоні: трали, важка техніка, ремонти, мастило на руках і щоденна робота, без якої бойові підрозділи не можуть рухатися вперед.
Згодом Іван став водієм-механіком у гірсько-штурмовому батальйоні. Його основне завдання — евакуація поранених.
«Це завжди ціла операція. Командування перевіряє маршрут, дивиться, чи не замінована дорога, постійно веде по рації. Буває, я вже виїхав — і наказують повертатися. Але якщо треба забрати людину — значить, треба їхати», — каже «Х’юстон».
Один із найважчих виїздів був за пораненим бійцем. За словами Івана, того дня погода була складною, а небо — небезпечним, але чекати не можна було: на позиції був «трьохсотий».
На зворотному шляху машину атакували FPV-дрони. За одну евакуацію — шість ударів: частина дронів вибухала поруч, частина влучила в машину.
«Деякі вибухали поруч, деякі били прямо по машині. Але ми доїхали. Хлопця доставили на стабпункт», — розповів військовий.
Поранений вижив. Іван досі підтримує з ним зв’язок.
Сам себе «Х’юстон» героєм не називає. Каже, що просто виконує свою роботу. Найбільше хоче, щоб мама ним пишалася.
«Найбільше боюся, щоб вона не розчарувалася в мені», — говорить Іван.
