У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
28-річний американець перетнув океан, щоб долучитися до ЗСУ. Його шлях — від будівництва до передової, а мотивація — свобода, про яку він знав ще підлітком.
Позивний «Форрест» — ще з дитинства. Каже, трохи затинався, говорив повільніше за інших — тому друзі й охрестили на честь героя фільму. Ім’я залишилося, а тепер ще й стало впізнаваним серед побратимів.
Він родом із Північної Кароліни — штату, який називають «першим на шляху до свободи». Для нього це не просто історія: «Я цікавився Україною ще з 2014 року — боротьбою за демократію, за право залишатися вільною країною».
Почалося все з простого — листування в соцмережах.
«Мені було 15, я просто знайомився з людьми. Один українець, Данило, розповідав мені про Майдан і війну. Так я почав розуміти, що відбувається насправді».
Рішення приїхати визрівало роками. До 2025-го він не міг собі цього дозволити — працював, збирав гроші, чекав.
Його досвід — не військовий. Він — універсальний робітник: ремонтував, будував, встановлював, чистив.
«Я працював руками — кондиціонери, вікна, водостоки, облицювання. Робив усе».
І саме ці навички стали важливими вже на війні.
«Після приїзду в Україну довго обирав підрозділ. Остаточно вирішив після поради друга, який сказав: „Хочеш воювати — йди в 47-му“. Коли я потрапив сюди — зрозумів, що це правильний вибір».
Два місяці базової підготовки — і перехід у нову реальність. Але навчання не закінчилося.
«Тут інструктори дивляться, що ти вмієш, знаходять слабкі місця і працюють над ними. Помилки мають залишатися на полігоні, а не в бою».
Попереду — перший вихід. І жодного сумніву.
Він не лише воює — а й звертається до інших: «Ходіть у походи, носіть рюкзак, тренуйтеся зі своєю вагою. Якщо можете — стріляйте на полігоні. А потім приїжджайте сюди і робіть те, для чого ви створені».
