Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
«Не знаю жодної людини, яка б так геніально генерувала ідеї, створюючи проєкти з глибокими сенсами і цінностями, як Іван», — каже його друг Євген.
Іван Парамонов — громадський активіст, учасник Революції Гідності та один із засновників громадської організації «Штука». Він народився у січні 1996 року в Києві — місті, з яким було пов’язане все його життя. Тут він зростав, навчався, формував свої цінності й робив перші кроки у громадській діяльності.
Іван навчався в Київському ліцеї № 89 імені Григорія Цехмістренка, а згодом здобував вищу освіту в Національному університеті харчових технологій. У 2021 році він завершив програму «Управління неприбутковими організаціями» в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету. Прагнучи зрозуміти, як громади відновлюються після потрясінь, Іван у межах академічної мобільності пройшов стажування в Католицькому університеті Хорватії в Загребі. Там він вивчав досвід постконфліктних громад, а згодом використав ці знання у своїй дипломній роботі, присвяченій стратегії розвитку ГО «Майстерня мрії». Основою для неї став досвід хорватських і сербських організацій.
Іван долучався до ініціативи «Будуємо Україну Разом». Завдяки його наполегливості та відданості в Києві, Станиці Луганській, Щасті та Попасній втілювалися волонтерські, культурні й освітні проєкти. Для нього громадська діяльність була не просто роботою, а способом бути поруч із людьми й змінювати простір навколо себе. Окрім активної громадської роботи, Іван писав вірші. У його поезії — чутливість, внутрішня глибина та уважність до людського болю. Серед його творів: «Різнокольорова» та «Біль».
«Більшість людей, з якими ми працювали або спілкувалися, вважали, що Іван родом зі Сходу, адже більшість його проєктів були спрямовані на збереження культурної спадщини регіонів на Сході України: волонтерство, дослідження Луганської та Донецької областей. Хоча насправді Іван родом із самого центру Києва, з Печерська, він — корінний киянин. Проте з 2014 року він багато часу проводив на Сході, розвиваючи його, допомагаючи місцевим, реалізовуючи культурні та ветеранські проєкти», — ділиться друг Євген.
З початком повномасштабної війни Іван не залишився осторонь. Він активно допомагав армії, збирав найнеобхідніше та доправляв гуманітарну допомогу цивільним у постраждалі райони. З весни 2022 року Іван регулярно їздив на Донеччину, Луганщину та Харківщину з допомогою військовим і жителям прифронтових громад. Іван був і серед перших, хто приїхав до визволеної Бучі. Разом з литовськими партнерами він допомагав встановлювати модульні будинки для людей, які через війну втратили своє житло. Це була допомога, що повертала не лише дах над головою, а й відчуття опори після пережитого.
«Ми разом з Іваном возили гуманітарку в Бахмут та Авдіївку. Коли туди вже не приїжджали великі гуманітарні місії. А ми на маленькому, купленому за донати, „бусику“, який назвали „Штукамобіль“, їздили в Авдіївку разом із військовими та поліцейськими, відвозили останню гуманітарку. Останнім часом ми відчували, що є потреба ділитися своїми знаннями, і для цього організовували серію проєктів „Штукатони“. Це фактично формат ідеатонів або хакатонів, де збирали маленькі команди, які вирішували заздалегідь поставлені завдання. Переможці отримували ресурси для реалізації своїх проєктів. Під час цих заходів, проходячи через штукатон, ми ділилися своїм досвідом і запрошували класних експертів. Ці події відбувались у Львові, Києві та Дніпрі», — зазначає чоловік.
У лютому 2024 року Іван, пройшовши курси парамедика та оператора дронів, добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Він служив у складі 12-го окремого загону спеціального призначення 112-ї Київської бригади територіальної оборони. Після років громадської роботи, волонтерства й допомоги фронту він сам став до зброї, щоб захищати країну.
8 червня 2024 року Іван Парамонов загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині. Його життя обірвалося на війні, але пам’ять про нього живе у справах, які він встиг здійснити, у людях, яким допоміг, і в цінностях, за які боровся.
«На мою думку, для Івана боротьба за Україну — це комплексне питання, яке включає два напрями: фізичне збереження територіальної цілісності, тому він і пішов на війну, а також збереження культурної та духовної складової. Це створення сучасної української культури та збереження спадщини, яка дійшла до нас з минулих часів. І насправді цим він займався протягом всього часу з 2014 року, весь час свого свідомого життя», — акцентує Євген.
За мужність і самопожертву Івана Парамонова посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Відповідний Указ Президент України підписав 11 листопада 2024 року за № 760. Івана поховали на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.
Пам’ять про нього продовжує жити не лише в нагородах, а й у справах, які надихають інших. У 2024 році Інститут лідерства та управління Українського католицького університету заснував стипендію імені Івана Парамонова — на честь свого випускника, який став прикладом морального лідерства, відповідальності та самовідданого служіння.
Громадська організація «Штука», де Іван був виконавчим директором, ініціювала встановлення меморіальної дошки на його честь біля будинку на Печерську, де він мешкав.
Вічна пам’ять Герою!
Христина Микитин
Фото: Фейсбук-сторінка Sasha Moskalenko, Фейсбук-сторінка Євген Бражко
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
