Військові науковці — це ті, хто першим «розмовляє» з ворожими технологіями, щоб інші могли їм протистояти. Полковник Олексій Колос та старший…
Воєнна розвідка України перехопила одразу дві розмови російських загарбників одного з підрозділів російської армії, сформованого ще у 2014 році на тимчасово окупованих територіях України.
Йдеться про 5-ту окрему гвардійську мотострілецьку бригаду (в/ч 41698). Обидва перехоплення розкривають реалії служби у так званій штрафній бригаді через історію одного військовослужбовця — Дзатте Мамітова, повідомили в ГУР МОУ.
Від донецьких підвалів до м’ясних штурмів
5-та окрема гвардійська мотострілецька бригада імені Захарченка (воєнного злочинця та першого ватажка так званої ДНР) почала свою «героїчну» історію з антимайданівського бойового загону «оплот».
У 2014 році та з перших місяців брала участь у збройному конфлікті на сході України на боці російського контингенту під виглядом «сепаратистських рухів». До кінця 2014-го підрозділ виріс до рівня бригади й увійшов до складу 1-го армійського корпусу «народної міліції днр».
З 1 січня 2023 року — офіційно у складі 51-ї гвардійської загальновійськової армії збройних сил росії. 5 грудня 2024 року указом путіна бригаді присвоєно почесне звання «гвардійська».
Воєнні злочини підрозділу задокументовані ще з 2014-го: на Донеччині ООН зафіксувала жорстокі знущання та допити українських полонених у захопленій будівлі СБУ. Вже під час повномасштабного вторгнення у 2024-му окупанти закатували до смерті мобілізованого до своїх лав вчителя музики та вбили американського «волонтера», посібника сепаратистів і «кореспондента» russia today Расселла Бентлі.
Утилізація за планом: кейс Дзатте Мамітова
Документи та перехоплення розмов, якими заволоділи воєнні розвідники, стосуються однієї особи — військовослужбовця 5-ї бригади Мамітова Дзатте Борісовіча (1997 р.н.), який став об’єктом внутрішнього терору у підрозділі.
Згідно з отриманими документами, служба окупанта в «п’ятірці» минала у найкращих традиціях зс рф: самовбивчі завдання від командування, тортури та рекет. Спершу Мамітов зазнав тяжких поранень у боях — відірвану половину стопи та множинні уламкові поранення тулуба та голови. Згодом вирушив на лікування, але не повернувся до підрозділу зі свого рідного села у Північній Осетії — військова поліція подала його до розшуку.
Після скарг і невдалої спроби оскаржити дії військової поліції в генеральній прокуратурі, міноборони та федеральному слідчому комітеті Мамітов вимушено повертається до штабу бригади в Донецьку. Пізніше зв’язок Мамітова з рідними обірвався — натомість родина отримувала повідомлення про підозрілі зняття коштів з його банківського рахунку. Очевидно, Мамітова вже «поставили на лічильник бойовики військової поліції т.зв. «ДНР», вимагаючи частку від виплат за поранення.
Через відмову платити окупанта утримували в підвалі, де систематично катували. Аби приховати сліди знущань та остаточно закрити питання з виплатами, командування в/ч 41698 відправило скаліченого солдата на «бойове завдання».
20 квітня 2025 року Мамітова офіційно визнали зниклим. Поки командування вигадувало обставини його утилізації, російська правоохоронна система очікувано відмовила рідним у розслідуванні. Тож вбивство власного солдата було легалізовано на всіх рівнях — від командира роти до військового слідчого.
Смерть за годину або денеерівський гамбіт
«Его нае..ли, типа, на закрепе будешь. Он дошел до той точки, на закрепе, где люди. И там он час побыл, ему дальше сказали протолкнуться на штурм. Он выходил на рацию: какой штурм, вы чо, с такой ногой. И вот он пошел».
Мовець першого перехоплення — окупант з іншого підрозділу зс рф, прикомандирований до «п’ятірки». Його розповідь — погляд зсередини на те, чим живе уславлена путіним бригада.
Зокрема, окупант розповідає про Дзатте Мамітова: його переконали в тому, що він стоятиме на позиції, однак коли він дістався цієї точки й пробув там годину, командири передали новий наказ: на штурм. Боєць вийшов на зв’язок й відмовився — через поранену ногу. Передбачувано інформація про поранення рішення командира не змінила.
Строк придатності — 2 місяці
«Так массово тысячи и тысячи заявлений было написано. Реально тысячи на эту пятую бригаду. Это самая б..дская бригада. Это расходный материал. В месяц два раза, два раза минимум обновляется батальон. А полк каждые два месяца. То есть людей не остается. Это специальная штрафная бригада».
Московит прямо називає 5-ту бригаду «штрафною» і «витратним матеріалом». За його словами, українці завдають окупантам величезних втрат, тож батальйони доводиться поповнювати постійно. Особовий склад вибуває настільки швидко, що за два місяці від початкового підрозділу не залишається майже нікого — штурмові групи стираються в постійних атаках на українські позиції.
Незадоволення серед особового складу набрало масового характеру. За словами бійця, люди писали скарги групами по 10–15 осіб — за примусові переведення, приниження, відправку на позиції на милицях. Листи адресувалися до московської прокуратури, особисто бастрикіну (голова слідчого комітету рф) та путіну.
«Половину — командиру»
«В резервбате ему давали п..ды. Насколько мне известно, он должен был, короче, половину денег отдать, б..дь. Туда кому-то, не знаю, вроде командиру своему или кому, короче, от ранения».
Другий спікер розкрив інший епізод складної долі Мамітова — щойно той повернувся до підрозділу після поранення. Він зазнавав систематичного фізичного насильства на кількох рівнях: спочатку — в резервному батальйоні, а потім і від «вп-шників «днр»» (військова поліція).
Причина — примусове вимагання виплати за поранення на користь командира. Як нам уже відомо, скаліченого та без грошей, Мамітова відправили на смерть у штурм, аби згодом привласнити ще й «гробові» виплати.
Страх і ненависть у «п’ятірці»
«Суки, б.. Я не знаю, как их назвать. Их самих отправить на передок. Они готовы родную мать продать, лишь бы не ехать на передок».
5-та гвардійська бригада, яку путін нагородив за «масовий героїзм», тримається на страху, обмані та фізичному примусі. Бійців завозять, кидають у м’ясорубку та грабують. Незгодних, які посміли поскаржитися, заглушують через ручних пропагандистів. Тих, хто не платить, — б’ють. Поранених женуть у штурм або просто страчують.
Окупанти, чиї голоси зафіксовано на записах, називають позивні, прізвища, дати та конкретні епізоди — свідчення воєнних злочинів проти власних поплічників. Це ще одне свідчення того, що «гвардія» путіна — це не бойова еліта, а конвеєр жорстокості і загроза всьому цивілізованому світу.
