Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Розібрати бетонне укриття з ворогом, замінувати підходи до власних позицій чи доставити важливий вантаж для піхоти? Важкі бомбери можуть усе це і навіть більше.
Про будні екіпажу важких бомберів батальйону «Фобос» 46 окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ ЗС України — у репортажі АрміяInform.
Від «полювання» до логістики: універсальність важких бортів
Пілотеса важкого бомбера «Лілу» не приховує: найбільший азарт вона відчуває під час місій на ураження. Коли в прицілі з’являється вороже укриття або група піхоти, яка намагається десь сховатися. Тоді починається справжнє полювання.
«Найбільше подобається уражати укриття. Ми беремо важке БК. Це завжди потужний вибух і виглядає круто. Знищити якусь траншею — це легко. А от з бетонними укриттями складніше. Треба правильно попасти, аби пробити. Треба знати структуру укриття — де вхід, де капсула, де є вентиляційні виходи. Через декілька разів ти вже починаєш розуміти, куди треба скидати. Також подобається, коли летимо, а там купка особового складу противника. Подобається ганятися за ними», — говорить «Лілу».
Запис інтерв’ю раптово перериває команда: екіпажу важкого бомбера потрібно негайно вилітати на ураження укриття, де накопичується ворог. Буквально за кілька хвилин підготовки борт вже в повітрі. В потрібному квадраті пілот та штурман отримують останні вказівки: ціль — конкретний бліндаж. Перший пристрілочний скид лягає точно в ціль. Наступний, вже більш важкий «подарунок» також влучає, куди потрібно. Борт повертається на базу, адже по радіозв’язку передають, що ворог уже почав полювання на бомбер.
Приблизно так виглядає звичайний день екіпажу важких бомберів, говорить «Лілу». Чітких меж він не має і все залежить від ситуації. Поставити задачу на виліт можуть в будь-який момент. Тому постійно потрібно бути готовими до цього. А задачі можуть бути найрізноманітніші.
«Дуже багато є цікавих, нетипових місій. Це взагалі така специфіка роботи на бомберах, що в один момент ти можеш летіти на мінування, потім на ураження укриттів, в інший момент там їде техніка і треба терміново вилітати і працювати по ній. А в якийсь момент взагалі можна доставляти просто посилки позиціям, які не можуть отримати підвіз», — розповідає «Лілу».
«Якось ми навіть цілий генератор доставляли повітрям»
«Гуманітарні» місії, як їх називає «Лілу», хоч і не видовищні, але вкрай необхідні.
«Не можна недооцінювати такі місії. Так, це не епічно виглядає, але це дуже важливо, тому що зараз є багато місць, куди не можна доставити провізію на броні. Ми доставляємо посилки по 15–30 кілограмів: провізію, медицину, паливо для генераторів. Без цього у хлопців на позиціях не буде ні зв’язку, ні можливості заряджати гаджети. Якось ми навіть цілий генератор доставляли повітрям», — згадує «Лілу».
Лише командна робота приносить результат
Робота на важких дронах — це не індивідуальна гра, а командна. Крім пілота в екіпажі також штурман та саперна група. Сапери споряджають «пташку» та стежать за її технічним станом на точці вильоту. А штурман працює разом із пілотом.
В екіпажі «Лілу» роль штурман виконує Денис з позивним «Малюк».
«Штурман — це як міні-gps для пілота. Ведеш його від точки А до точки Б. Від зльоту до ураження і в зворотний бік. Штурман виконує багато функцій — навігацію, зв’язок. Може бути навіть трішки психологом — морально підтримати пілота, коли треба», — говорить Денис.
Екіпаж працює на цілій лінійці потужних бортів: Nemesis, Heavy shot, та «Vampire». Більшість із них — так звані «старлінкольоти». Вони працюють через супутниковий зв’язок, що дозволяє літати на різних висотах і вражати цілі там, де дрони на звичайному радіокеруванні безсилі. Але на ці борти також постійно полюють.
«Зазвичай FPV або „мавіки“. Тож у нас є певні хитрощі, як із цим боротися. Але також іноді намагаються збивати й зі стрілецької зброї. Ось у нас є борт, в який влучили зі „стрілкотні“. Але він витримав та повернувся на базу», — говорить Денис.
Найважливіше ж у роботі пілота — вміти концентруватися і швидко перемикатися, продовжує «Лілу»:
«Без цього не буде жодної успішної місії. Потрібно постійно відстежувати зміни — де знаходиться ворог чи якесь вороже укриття. Слідкувати за показниками самого борту, постійно дивитись навколо, чи не летить нічого що може його збити. Ну і швидко перемикатися, тому що часто вже в польоті може змінюватися місія».
Командною має бути не лише робота всередині екіпажу, але й з усіма підрозділами.
«В нас немає такого, що ми працюємо тільки самі на себе. Ми дуже часто працюємо із суміжниками. Якщо потрібно закинути якийсь багаж чи провізію їм, ми це робимо. І так само вони часто нам допомагають. Наприклад, ми летимо на якесь ураження, то часто вони нас коригують по цілі. Це все командна робота», — додає «Лілу».
Від маркетингу до пілота важких бомберів
Зараз вона впевнено керує важкими бомберами, хоча ще зовсім нещодавно її життя було зовсім іншим. Працювала в маркетингу зовнішньої реклами та соціальних мереж, але одного дня вирішила все кардинально змінити — спробувати себе у військовій сфері.
«Колись я хотіла навчатись військовій справі. Тому що є жінки, які працюють в артилерії, в БПЛА і навіть в штурмових підрозділах. Це вражає. Я дуже пишаюсь ними і скажу, що робота для жінки у війську точно є».
Попри складність бойової роботи, життя в непростих умовах та постійний недосип, «Лілу» про свій вибір не шкодує.
«Я вважаю, що на будь-якій роботі ти маєш бути максимально залученим і ставати все кращим і кращим. Потрібно розвиватися, бути корисним. От я дуже люблю відчувати, що є користь від моєї роботи».
Фото автора та з особистого архіву «Лілу»
