Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Боєць мав позивний мав «Староста», бо до повномасштабного вторгнення РФ в Україну був старостою у рідному селі Дитятин на Івано-Франківщині.
Микола Клюба — другий син у Галини Євгенівни. Старший Василь — професійний військовий, який нині служить у 95 десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Молодші в родині — Ігор та Андрій. Усі четверо народились у селі Дитятин, що в Івано-Франківській області.
«Мої хлопці дружили з дитинства, завжди стояли один за одного. Микола більше був зі старшим, Василем. Малими навіть спали на одному ліжку. Микола був дуже спокійним, гарно вчився. Дитятинську школу закінчив з кількома четвірками, решта все — відмінно. Дуже любив історію, географію, літературу», — пригадує Галина Євгенівна.
Каже, старші сини рано залишились без батька, то уміли все робити біля хати.
«У нас із братом різниця у віці була невеликою — півтора року. Малими ми були як і усі хлопці — билися, мирилися, ганяли у футбол… Я у 18 років пішов в армію, в село приїжджав вже не часто, тому й бачились вже рідше», — розповідає старший брат Миколи, Василь.
Микола Клюба після школи здобув фах зварювальника та коваля в Івано-Франківському вищому професійному училищі. Працював в Україні та за кордоном. Пройшов службу у війську. У 2015 році брав участь у антитерористичній операції в складі 58 -ї окремої мотопіхотної бригади, яка базувалася в Конотопі. Тоді шість місяців служив у Луганській області, ще шість — у Донецькій. Коли повернувся до рідного села, люди обрали його старостою.
Мати бійця згадує, що попри те, що Микола був дуже спокійним та скромним, він був принциповим і мав загострене почуття відповідальності. У селі його за це поважали.
«У нас є будівля старої школи, то він хотів там зробити майстерні з ремонту, аби люди отримали можливість тут працювати», — додає вона.
«Микола мені все казав : „Ти ще побачиш, яким гарним буде наше село“. Син любив сади. Ми насадили з ним кущі малини, більше 50 дерев горіха…», — розповідає Галина Євгенівна.
У рідному Дитятині Микола Клюба упорядкував могили Січових Стрільців, взявся за облаштування пам’ятного знаку героям Небесної сотні. Усе робив разом з людьми, які довірили йому цю посаду.
«Коли Микола був старостою, село дуже змінилось. Для тих, хто живе там постійно, може ті зміни і не помітні. Але, коли приїжджаєш раз на рік, розумієш, що село має зовсім інший вигляд — почистили озерце, біля будинку культури чисто, усюди є позитивні зміни», — каже брат Миколи, Василь.
Щойно почалась повномасштабна війна, Микола Клюба відразу пішов до військкомату.
«Він з перших днів пішов на війну, хоча міг не служити. Я говорила йому про це, але він мені тлумачив, що як комусь у селі принесе повістку, то його люди можуть запитати: „А ти чого не йдеш на війну?“ Син не хотів, аби люди пошкодували про свій вибір… Навчання проходив на Яворівському полігоні якраз у той час, коли російські війська його обстріляли. Миколу тоді не зачепило, вже на війні він отримав два поранення і щоразу повертався на службу», — пригадує Галина Євгенівна.
Каже, за Миколою на війну пішли багато чоловіків з села. Тоді пані Галина залишила роботу за кордоном і разом із жінками постійно готували на фронт смаколики. Зізнається, так легше чекати дітей і чоловіків з війни. У селі для бригади Миколи люди двічі збирали на автомобілі.
“У Миколи була важка служба. Коли він потрапив у 115-ту бригаду ЗСУ, то дуже радів цьому, поважав хлопців та командира. Казав мені :”Мамо, я нікого на полі бою не залишав”. Розповідав, як вивів семеро побратимів із бліндажу, який потім спалили росіяни. Це було за тиждень, до його останнього бою«, — згадує Галина Євгенівна.
Впродовж 2022–2025 років Микола Клюба виконував бойові завдання в районах активних бойових дій на різних напрямках фронту, зокрема в районі Серебрянського лісництва, Лисичанська, Сіверськодонецька, Костянтинівки, Куп’янська, Покровська.
«Питаю у Миколи: „Який у тебе позивний?“ А він каже: „Староста“. Кажу: „Як це? Що це за староста? Чому староста?“ Він відповів: „Староста. Ти що не знаєш, хто такий староста? Це ж я був старостою, тому в мене позивний Староста“. Мені аж дивно було: „Як, кажу, староста, і тебе забрали?“ Він говорить: „Мене не забрали, я сам пішов“. Микола був дуже зібраним, відповідальним, позитивним, веселим», — пригадує для Суспільного побратим Миколи, Юрій Теслюк.
«Перший раз Микола був поранений, коли пішки з побратимами вибирались з ворожих позицій. Тоді у їхню машину влучив ворожий дрон. Другий раз Микола лежав пораненим, а ворожий дрон кружляв над ним, то росіяни думали, що він мертвий і так син залишився тоді живим…», — пригадує мама військового.
Свій останній бій гранатометник підрозділу групи розвідки 3-го батальйону 115-ї ОМБр Микола Клюба прийняв 4 жовтня 2025 року в районі села Торське, Донецької області. Його тіло змогли забрати лише через два дні.
«Гранатометники — це не піхотинці, але в будь-який момент можуть стати піхотинцями. Так і сталося в Миколи. Коли він був на позиції, довелося приймати стрілецький бій, і він його прийняв. Мужньо прийняв і загинув у ньому», — говорить Юрій Теслюк.
Родина довідалась про загибель Миколи 6 жовтня.
«Востаннє ми розмовляли з ним 30 вересня. Тоді він сказав мені, що деякий час не буде на зв’язку, бо йде на завдання… На фронті він ще прихистив маленького песика. Його мені привезли додому хлопці, коли вже приїхали на похорон Миколи. Сказали, що ця собака така ж спокійна, як і Микола був за життя…», — додає Галина Євгенівна.
«Востаннє з Миколою ми бачились на Покрови, 1 жовтня. Він був дуже спокійним. Зазвичай, ми перекидались жартами, але не цього разу. Якось не виходило нам жартувати. Я просив, аби він перевівся у мою бригаду, але він не хотів залишати своїх побратимів. Щоправда, тоді у його словах з’явилась якась нотка надії — він сказав, що спершу поїде на завдання, а потім ще подумає. Але не склалось…», — пригадує брат Миколи, Василь.
Миколу Клюбу поховали у рідному Дитятині. Йому назавжди 38 років.
У військового залишились 16-річна доня Світлана, мама Галина та брати — Василь, Ігор і Андрій.
За службу у ЗСУ Микола Клюба отримав відзнаку Президента України «За участь в АТО», нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня від Головнокомандувача ЗСУ та відзнаку «Лицар бойового чину» від Івано-Франківської обласної ради.
Усе, про що мріяв і планував зробити староста Микола Клюба у рідному Дитятині, хочуть завершити його брати.
Слава і вдячність Герою!
Ірина Дружук
Фото з архіву родини та Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
