Зрештою, поновитися на службу вдалося всього за чотири дні завдяки спрощеному алгоритму в Армія+. Про це військовослужбовець 23-го штурмового полку «Р.У.Г» 2 корпусу «Хартія»…
На нього можна було розраховувати в найскладніших ситуаціях.
Олександр Костіров став на захист України добровільно. Вважав, що інакше не можна, адже свого часу проходив військову службу за контрактом і мав необхідний досвід та навички. Його воєнний шлях був недовгим, та свій обов’язок перед Батьківщиною виконав сповна.
Олександр народився 21 вересня 1993 року в селі Комарівці на Вінниччині. Ріс у великій та дружній родині, мав двох старших сестер.
Мати Світлана Степанівна пригадує, що Сашко був добрим кмітливим хлопчиком і мав нестримну жагу до знань.
Він захоплювався спортом, зокрема футболом та біатлоном. Тому після 9 класу школи спортивну підготовку продовжив у спеціалізованому навчальному закладі в місті Тетіїв на Київщині. А у 2009 році обрав шлях служіння Батьківщині, вступивши до Прикарпатського військово-спортивного ліцею в Надвірній.
Після закінчення ліцею Олександр проходив військову службу за контрактом у Вінниці. Набутий досвід лише зміцнив його цілеспрямованість.
Після завершення контракту здобув і цивільну професію, навчаючись у Київському вищому професійному училищі залізничного транспорту імені В.С. Кудряшова, де опанував спеціальність слюсаря з ремонту рухомого складу та помічника машиніста електровоза.
«Він не боявся ризикувати, вчився на своїх помилках і завжди був готовий прийти на допомогу. Для нашої родини він був опорою і надією на майбутнє», — ділиться мати захисника. Каже, що усі, хто знав її сина, згадують його як людину, на яку завжди можна покластися. Ці риси та любов до Батьківщини і визначили його рішення в доленосний час.
Олександр приєднався до війська в серпні 2024 року. Свій бойовий шлях проходив у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ, виконуючи обов’язки стрільця-номера обслуги 1-го аеромобільного батальйону.
Воював на Донеччині. Олександру довелося служити в одній із найнапруженіших зон бойових дій. І, на жаль, його бойовий шлях видався недовгим.
«Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області, 20 листопада 2024 року, солдат Олександр Костіров загинув, мужньо виконавши свій обов’язок. Він віддав найдорожче — своє життя — за територіальну цілісність, свободу та незалежність Батьківщини», — повідомила Барська міськрада про загибель земляка.
Чоловіку тоді виповнився лише 31 рік.
«Він був нашим світлом, нашою надією. Такою була його добра і смілива душа, він не міг стояти осторонь. І ми досі чекаємо на нього, хоча б уві сні…» — каже Світлана Степанівна.
Але попрощатися зі своїм сином і братом родині вдалося не одразу: ідентифікувати тіло захисника вдалося лише у квітні 2025 року…
Згідно з Указом Президента України, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Олександр Костіров посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вічна слава і пам’ять Герою!
Фото з сімейного архіву та соцмереж
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
