Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Юрій брав участь в АТО, повернувся до НГУ з початком повномасштабного вторгнення та пережив багато боїв.
Його історію розповіли на сторінці 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.
Він родом з Харкова, свій вибір зробив ще у грудні 2015 року — долучився до українського війська.
«Спонукало одне — любов до своєї землі. Моїм дітям тут жити, і жодного клаптика землі не можна віддавати ворогу. Хочу зазначити, що Національна гвардія подобалась завжди, бо це — еліта! У моїй родині я був першим, хто пішов служити», — сказав Юрій.
Він починав з патрульного батальйону 5-ї Слобожанської бригади. Командири, за його словами, буквально «з нуля» сформували в ньому воїна та передали досвід, який згодом рятував йому життя.
Весною 2016 року Юрій взяв участь в Антитерористичній операції на сході України. Фронтові дороги, віддалені опорні пункти, блокпости, обстріли та вогневі зіткнення під Верхньоторецьким — селищем, яке тоді було буквально розсічене лінією фронту.
«Там я зрозумів, що таке активні бойові дії. Постійні обстріли, регулярні сутички. Я був гранатометником. Пам’ятаю нічний бій на блокпосту. Ворожа ДРГ намагалася підійти майже впритул — метрів на 50. Ми виявили їх через тепловізор і прийняли бій», — розповів гвардієць.
Саме там Юрій отримав перше бойове поранення — осколкове, після мінометного обстрілу. Один з уламків досі залишається в його нозі як нагадування про ціну свободи. Було й кульове поранення.
У 2017 році на Луганському напрямку стався випадок, який сам Юрій називає «курйозним, але небезпечним». Окупанти помилилися й зайшли просто на позиції гвардійців. Короткотривалий бій завершився поповненням обмінного фонду полоненими.
Паралельно зі службою Юрій будував цивільне життя. У 2018 році здобув юридичну освіту та почав працювати помічником адвоката. Здавалося, життя поступово вирівнюється. Але ранок 24 лютого 2022 року перекреслив усі плани.
«Мене розбудили знайомі: „Почалася війна“. Одразу зателефонував сестрі — вона теж військова, була тоді на Донецькому напрямку. Потім брату, і ми разом з ним поїхали до військкомату. Поки інші люди виїжджали з Харкова — ми їхали туди», — пригадав Юрій.
Він долучився до підрозділу розвідки спеціального призначення 3-ї бригади оперативного призначення. Він та його побратими керувалися принципом «тихо прийшов — тихо пішов». Після таких виходів ворог втрачав техніку й живу силу.
Один із найяскравіших епізодів початку повномасштабного вторгнення — зустріч із кадирівцями на під’їздах до Харкова.
«Окупанти рухалися на джипах і мікроавтобусах самовпевнено, ніби на прогулянку, знімаючи відео для соцмереж. Товариш каже: „Там чеченці, стрьомно“. Я відповідаю: „А що, вони вмирають якось інакше?“ Каже — бородаті. Я кажу — я теж бородатий. Бій тоді був коротким і жорстким. Їх було 13. Усі вони тоді там в посадці так й залишилися. Вони знімали TikTok — ми захищали свою країну», — зазначив Юрій.
Найважчим періодом він називає літо 2022 року в Дементіївці. Штурми, обстріли ствольною артилерією, танками, РСЗВ втрати. Не лишилося жодного вцілілого будинку на колись невеличке, але затишне село.
«Під час одного з танкових ударів наш підрозділ втратив командира роти та командира взводу. Це була болісна втрата, проте це нам додало рішучості під час контрнаступу. Згодом ми вибивали ворога у районі Козачої Лопані, захопили трофеї та полонених», — розповів гвардієць.
Сьогодні Юрій належить до сержантського корпусу. Проходить службу у роті охорони та забезпечення пунктів управління 5-ї Слобожанської бригади. Підтримує побратимів, виконує завдання у складі тактичної групи «Слобода». Його підрозділ забезпечує безпеку українських військових на Південно-Слобожанському напрямку.
«Не бійтеся ворога. У нас, гвардійців, є головне — сила духу. Саме ця вона сьогодні тримає країну», — запевнив Юрій.
Раніше АрміяInform повідомляла, як група Комара і Паштета захопила шістьох росіян під Покровськом.
