Вона опублікувала його і написала лише одне слово: «вдома». За цим словом — три роки, десять місяців і один день чекання. Понад два роки…
Компанія Stavatti Aerospace запропонувала концепт літака SM-39 Razor як нового палубного винищувача.
Як інформують дослідники ринку оборонних технологій з профільного часопису Defence Industry Europe, ця пропозиція для програми ВМС США «Наступний авіаносець: Домінування в повітрі», неофіційно відомої як F/A-XX, має замінити F/A-18E/F «Супер Хорнет» у 2030-х роках.
Згідно з програмними засадами, опублікованими 2026 року, має бути побудовано щонайменше 600 профільних літаків вартістю $85 млн кожен. А загалом на проєкт має бути асигновано $51 млрд, з поставками літаків, запланованими на 2031–2037 роки, та навчальною системою, що включає 50 симуляторів місій.
Концепція SM-39 від Stavatti, як описано в матеріалах компанії, є беззастережно амбітною. Конструкція має малопомітну потрійну фюзеляжну форму планера, призначену для зменшення опору надзвукових хвиль, у поєднанні із заявленими льотними характеристиками, що включають стійкі швидкості понад 4 Маха та надкрейсерську швидкість понад 2,5 Маха.
Силова установка базується на турбовентиляторних двигунах наступного покоління з адаптивним циклом догорання пального, або запатентованій концепції «NeoThrust», або класу двигунів, порівнянного із сучасними американськими демонстраторами адаптивного циклу.
Обґрунтування відображає ширші тенденції галузі, підкреслюючи покращену паливну ефективність, управління тепловим режимом та вироблення електроенергії для підтримки передових датчиків та їхніх майбутніх наступників.
Чи можна забезпечити таку продуктивність у планері, придатному для використання на палубі, залишаючись при цьому доступним та придатним для використання в морі, є відкритим питанням. Принаймні так вважають дослідники ринку пілотованої військової авіації з порталу Army Recognition.
Найбільш конкретна технічна деталь у пропозиції стосується інтеграції озброєння. SM-39 описується як такий, що несе внутрішню 20-мм гармату M61A2 Vulcan з магазином на 1000 набоїв. Два внутрішні відсіки для озброєння формують основу його ударних можливостей.
Носовий відсік завдовжки приблизно 162 дюйми та вагою 5000 фунтів при перевантаженні 7,5 g призначений для ракет класу «повітря-повітря» або високоточних боєприпасів, тоді як більший відсік у середній частині фюзеляжу, розрахований на 12 000 фунтів, підтримує роторну пускову установку та важчі ударні навантаження.
В ілюстративних конфігураціях конструктори фірми «Ставатті» припускають, що літак може нести до шести ракет класу «повітря — повітря» із застосуванням поза межами візуальної дальності або кілька керованих бомб класу 2000 фунтів, зберігаючи низьку помітність на початкових етапах конфлікту.
Також розглядається питання зовнішнього лафета з чотирма вузлами підвіски на крилі, що знімаються, кожен вагою 4500 фунтів. Ці станції представлені як сумісні з широким спектром озброєння ВМС США, включаючи протикорабельні, протирадарні та ударні боєприпаси дистанційного керування, а також великі зовнішні паливні баки.
Компанія зазначає загальне проєктне навантаження у 25 000 фунтів, інтегроване через стандартні цифрові інтерфейси зброї. «Ставатті» також натякає на майбутню інтеграцію енергетичної зброї, вказуючи на внутрішні запаси живлення та охолодження, які могли б підтримувати високоенергетичні лазерні системи, коли вони «дозріють» для застосування у тактичній авіації.
З оперативної точки зору, вимоги ВМС США зрозумілі: більша дальність дії та живучість проти дедалі щільніших інтегрованих систем протиповітряної оборони. Керівництво ВМС Сполучених Штатів неодноразово наголошувало на дальності дії як ключовому атрибуту для протиракетної оборони, зумовленому розширенням зони загроз проти доступу в Індо-Тихоокеанському регіоні.
«Ставатті» стверджує, що тактичний радіус для SM-39 перевищує 1200 морських миль, і ця цифра, якщо її реалізувати з палуби авіаносця зі значним корисним навантаженням, суттєво змінить планування ударів, дозволивши літакам авіаносця діяти далі від ворожих берегів. Однак така продуктивність супроводжуватиметься компромісами у складності планера, матеріалах, обтяженні з технічного обслуговування та ефективності циклу роботи палуби в суворих морських умовах.
Як порівняти з пропозиціями, що очікуються від Boeing та Northrop Grumman, підхід Stavatti вирізняється не стільки інституційним походженням, скільки своєю концепцією. Встановлені праймери, ймовірно, наголошуватимуть на досвіді системної інтеграції, кваліфікації авіаносців та зрілих виробничих екосистемах.
Stavatti, навпаки, пропонує надзвичайну продуктивність, значний внутрішній обсяг виробництва та ціну, ближчу до передових винищувачів четвертого покоління, ніж до історичних прогнозів щодо шостого покоління. Однак, варто зазначити, що це все — полки на рівні заяв.
У промисловому плані компанія пропонує побудувати нове виробниче підприємство в США, збільшивши виробництво до 200 літаків на рік та підтримуючи приблизно 1600 кваліфікованих робочих місць протягом двох десятиліть, водночас наголошуючи на дотриманні нормативних вимог та давній реєстрації як оборонного підрядника США.
В Army Recognition вважають, що пропозицію SM-39 Razor слід розглядати не стільки як пряму заміну шляху F/A-XX ВМС, скільки як провокаційний момент у ширших дебатах щодо NCAD. Вона підкреслює фундаментальні рушійні сили, що формують морську авіацію наступного покоління: внутрішній об’єм для палива та озброєння, управління сигнатурою, електроенергію для датчиків та ефекторів, а також невблаганну реальність авіаційних операцій палуб.
ВМС США, безсумнівно, потребують нового літака, щоб забезпечити життєздатність авіаційного крила палуб після 2030-х років. Але історія показує, що досяжне зниження ризиків та стійкість життєвого циклу зрештою переважать заяви про швидкість та дальність польоту. Чи зможе Stavatti перетворити своє сміливе бачення на демонстровану, готову до експлуатації авіаносця здатність, залишається центральним питанням.
Концепція нового палубного літака SM-39 Razor для ВМС США. Візуалізація Stavatti Aerospace
