«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
На противагу сотням однолітків, які виїхали за кордон з початком війни, ця молодь усвідомлено залишається в Україні.
«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна безпека. А зараз ми з гідністю несемо чин курсанта Академії СБУ. Готуємось, навчаємось, щоб потім захищати та відновлювати нашу країну: повоєнну, сучасну, європейську. На нашому поколінні зараз — неймовірно велика відповідальність».
Це слова одного із курсантів Національної академії СБУ. Йому 17 років. Під час початку широкомасштабного вторгнення хлопець виїхав за кордон — але за декілька місяців повернувся і обрав навчання в профільній академії спецслужби.
«Хто, якщо не ми?.. Якщо я та всі мої однолітки поїдемо за кордон, то потім не буде країни. Зволікати не можна. Ворога треба викорінювати тут і зараз, щоб він не створював нам проблем», — говорить 19-річний курсант Академії Михайло.
На противагу сотням однолітків, які виїхали за кордон, ця молодь усвідомлено залишається в Україні.
Кореспондентка АрміяInform поспілкувалася з курсантами Національної академії СБУ. Чому обрали своє майбутнє саме в лавах спецслужби? Чим так вабить Центр спеціальних операцій «Альфа»? Як готувалися та проходили досить жорсткий відбір? У чому мотивація курсантів?
Про все це і не лише ми розпитали їх у бліцінтерв’ю.
Михайло, 19 років, 2 курс, спеціальність «Державна безпека»
Я вирішив ще під час навчання в школі, що вступатиму до Національної академії СБУ. Найперша думка щодо вступу виникла ще у 2020 році.
З початком повномасштабного вторгнення вкотре впевнився, що хочу бути частиною саме СБУ. Так, ЗСУ стримують зовнішнього ворога, але він, цей ворог, проводить свої операції і всередині країни… Прийшло усвідомлення, що треба боротися не тільки із видимими зовнішніми загрозами, а й із невидимими, які є в державі.
Я почав готуватися. Акцент був на фізо: активніше ходив у спортзал, почав бігати, робити кардіо, адже хлопці здають біг на 3 км під час вступу — тож потрібна і витривалість, і швидкість.
Чи не страшно було ухвалювати рішення про приєднання до лав СБУ під час повномасштабного вторгнення? Не страшно. Хто, якщо не ми?.. Якщо я та всі мої однолітки поїдемо за кордон, то потім не буде країни. Зволікати не можна. Ворога треба викорінювати тут і зараз, щоб він не створював нам проблем. Так, ризик є — але цей ризик виправданий. Уся моя сім’я живе в Україні, і хтось же має її захищати.
У навчанні мені дуже подобаються правові дисципліни, зараз, наприклад, вивчаємо адміністративне право — воно для мене, до речі, заграло новими фарбами (усміхається). Емоційно дуже розвантажує тир, вогнева підготовка: частина стресу виходить, і ти наче очищуєшся.
Із труднощів під час служби в Академії виокремив би деякі нюанси в розпорядку дня. Наприклад, 6:30 — і треба вставати, а надворі 20-25 градусів морозу (усміхається), і це невесело. Але дисципліна — це дуже корисна річ, і не лише в стінах Академії. Без дисципліни ти нічого не досягнеш — ні в спорті, ні в навчанні.
Найбільше в роботі СБУ мене вразила операція «Павутина». Пам’ятаю цей день: був вихідний, ми були у звільненні, обідали, і тут бачимо: наші FPV — по аерородромах росії… Перша емоція: вау, супер! То була дуже круто спланована операція… Чесно кажучи, я би хотів бути частиною чогось подібного. Можливо, саме завдяки «Павутині» нам вдалося пережити цю складну зиму.
Після випуску з Академії я хочу повернутися додому в рідне місто — Миколаїв. Частина нашої області пережила окупацію, ми перебувамо дуже близько до нинішньої лінії фронту… А днями в Миколаєві відбувся теракт проти поліцейських. Я знаю місце, де було скоєно цей злочин. Тому треба працювати посилено та виявляти ворожі агентурні мережі.
Треба запобігати, працювати превентивно. Це і є основне завдання СБУ, яке відрізняє нас від інших правоохоронних органів. Вони розслідують по факту, ми ж — маємо припинити, виявити, запобігти.
Вікторія, 18 років, 2 курс, спеціальність «Філологія».
Я родом з Волинської області. Про службу у війську задумалася ще до повномасштабного вторгнення. Близькі друзі моєї сім’ї часто про це розповідали, і я зацікавилась.
Власне рішення було свідомим. Ще в 15 років я вирішила, що в майбутньому хочу стати жінкою-військовослужбовцем. Цей фах вабив відповідальністю та дисципліною.
Спочатку вступила до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Батьки були проти. Але переконала, що це — моє життя, і я ухвалюю в ньому рішення.
Та після випуску таки вирішила, що хочу продовжити військову кар’єру. Ліцею вдячна, що навчив мене дисципліни, порядку, постійного мінімалізму.
Я дуже вагалася… Але хто не ризикує — той не п’є шампанського (сміється).
Найбільше мені імпонувала спеціальність «Філологія» — я дуже люблю мови, навчання дається мені легко. Кайфую, коли вчу мови. В Академії у мене дві профільні — польська та англійська.
Мені, до речі, дуже пощастило, бо у своїй першій школі я вивчала польську 5 років — тому вже в Академію прийшла з базою.
У 2024 році вступала в Академію СБУ — і батьки знову дуже відмовляли. Але це був єдиний виш, куди я подавала документи: жодної альтернативи, навіть цивільної, я не розглядала. Академія дуже зацікавила, був азарт, адже знала, що тут серйозний відбір.
Що найважче під час навчання в Академії? Напевне, постійні повітряні тривоги часто збивають розпорядок дня чи взагалі інколи ламають плани.
Кайфую від колективу. У нас дуже класні дівчата — максимально різні, з усієї України. Це постійна підтримка й допомога: я знаю, що є на кого покластися і є з ким порадитися.
Чи багато на моєму курсі дівчат? Завжди на «Філології» навчалися переважно дівчата, а цього року вийшло так, що в нас аж 17 хлопців та лише 8 дівчат.
Взагалі Академія постійно мотивує мене рухатися вперед. Курсант тут не може не розвиватися, він постійно росте та вдосконалюється.
У майбутньому в системі СБУ я б хотіла і далі працювати з мовами — це те, що приносить мені задоволення.
Андрій, 18 років, 1 курс, спеціальність «Державна безпека»
У 10 класі я зрозумів, що хочу бути співробітником СБУ. Для цього було два шляхи: або сержантський склад, або стати офіцером. А щоб стати офіцером, треба отримати освіту.
Перший заклад, про який подумав, була Академія СБУ. Я ніколи не хотів бути оперативним співробітником, завжди знав, що піду в бойовий підрозділ ЦСО «Альфа».
Мій батько був водієм та охоронцем, і часто по роботі перетинався зі співробітниками «Альфи». І я мав за честь з ними спілкуватися, вони мене навчили, зокрема, стрільби. Для мене це були люди з великої літери.
Я був ще зовсім малим, коли познайомився із загиблим Героєм України Русланом Лужевським (майор СБУ, загинув 5 травня 2014 року на околицях Слов’янська під час боїв із терористами «ДНР» — ред.). Це був найближчий друг мого батька, і в моїх очах він був елітою суспільства.
Так само був знайомий із Андрієм Кузьменком (полковник СБУ, загинув під час операції зі знешкодження терористів на Оболоні в Києві 10 грудня 2015 року — ред.), ще одним близьким другом мого батька. Я ріс у середовищі героїв і рівнявся на них.
Тоді до ЦСО «А» набирали мало людей, близько сотні на рік. І я розумів, що потрапити в Центр — це гордість. Вони стояли за інших. І я теж хотів бути корисним і захищати інших. Тому обрав саме такий шлях: вступити в Академію СБУ, щоби потім служити в «Альфі».
Було цікаво проходити курс базової загальновійськової підготовки, але мене досі турбує дилема: чи правильно, що я пішов в Академію? Чи треба було все ж підписувати контракт «18-24», служити в сержантському корпусі і вже приносити користь? З іншого боку, в Академії ми здобуваємо фах. І це також важливо. Це шлях, який треба пройти і не шкодувати.
Після випуску я хочу реалізувати на максимум свої навички та особисті риси: цілеспрямованість, віру, натхнення, фізичні можливості.
Прикладом для мене є і мій батько. У 2022 році, на початку війни, він намагався записатися до лав ТрО. Ще через рік пішов служити у новосформований батальйон, який згодом відправили на Схід, у район Костянтинівки. Згодом батько зазнав поранення, а після лікування повернувся у стрій — перевівся до ракетно-зенітного полку. Він ніколи не жаліється, відповідально ставиться до своєї роботи, на нього готові покластися побратими… Батько — мій приклад.
Марк, 17 років, 1 курс, спеціальність «Державна безпека»
Я родом з Ірпеня. З 8 класу визначився, що хочу йти служити в СБУ, адже маю приклад батька, який для мене є справжнім героєм нашого часу. Він закінчив Слідчий факультет СБУ в Харкові, 25 років працював у Головному слідчому управлінні.
Коли почалася війна у 2014 році, він постійно виїжджав у район проведення бойових дій, хоча його посада не зобов’язувала це робити. Але він рвався працювати ближче до фронту.
На початку повномасштабного російського вторгнення допомагав з евакуацією людей з Ірпеня, а влітку 2022-го — поїхав у відрядження на Схід з одним із бойових підрозділів СБУ. То були часи ще «додронової» війни.
Після цього відрядження він сказав мені про своє бажання перейти на бойову роботу. Я не здивувався. На той час почало формуватися 10-те управління ЦСО «Альфа», і я йому надіслав посилання на набір. За пів години він уже заповнив анкету. Дуже швидко ухвалив рішення.
Були тривалі етапи відбору, співбесіди, фізо-тест. Ми готувались разом: він — до бойового підрозділу, а я — до вступу в Академію. У тата вже були посада і звання та відповідний вік (на той час 45 років), але на співбесіді він говорив, що готовий підпорядковуватися сержанту — просто хотів мати можливість бути частиною цієї команди.
Батько для мене — неймовірний приклад. Так, можливо, це дуже пафосно звучить — «працівник Служби в другому поколінні» (усміхається), але це була моя мрія. Остаточно визначився зі своїм рішенням у 2022 році, коли в мій рідний Ірпінь прийшли росіяни. На той момент мені було 13 років. І ми з друзями розвантажували пісок, облаштовували підвал, хоч було важко зрозуміти, що відбувається і як надовго це все.
Ми бачили ворожу авіацію, котра бомбардувала Гостомель. Потім були підриви мостів, виїзд з Ірпеня у Вінницю до бабусі. Далі з’явилася можливість виїхати за кордон — у Норвегію. Були там 4 місяці. Неймовірний досвід, чимало подорожували, але… Я себе там не бачив. Для мене було дуже важким перебування за кордоном, коли я знав, що тато бере участь у бойових діях, а я нічим не можу допомогти.
У серпні 2022 року ми повернулися в Україну — і я на всі сто відсотків був впевнений, що буду вступати в Національну академію СБУ.
Обрав спеціальність «Державна безпека», бо для мене це — класичний контррозвідник, оперативник. Я подавав заяву лише в один виш, на одну спеціальність. Батьки запевняли, що це — погана ідея, і треба мати якісь альтернативи чи запасні варіанти.
Що би я робив, якби не вступив? Підписав би контракт «18-24» із ЦСО «Альфа» чи з іншою «спецурою». Батькові розповідав про це, мамі — не треба було про це знати (усміхається — ред.). Мене завжди вабила служба в таємній структурі, про яку мало знають — такий собі special forces-вайб.
Після випуску бачу себе або в контррозвідці, або в «Альфі» СБУ. Я готуюся, навчаюся, і ближче до випуску точно визначуся. Наразі найцікавіше — ознайомча практика. Нещодавно їздили на полігон — неймовірний досвід.
До речі, стріляти мене навчив мій двоюрідний брат, він військовослужбовець загону розвідки спецпризначення «Азову». Дістав поранення у свої 19 років під час боїв за Серебрянське лісництво. Він мене чимало тренував з тактики перед вступом.
Про що я мрію? Бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна безпека.
А зараз ми з гідністю несемо чин курсанта Академії СБУ. Готуємось, навчаємось, щоб потім захищати та відновлювати нашу країну: повоєнну, сучасну, європейську. На нашому поколінні зараз — неймовірно велика відповідальність.
Владислав, 17 років, 1 курс, спеціальність «Національна безпека».
Мій батько служить з 2014 року в лавах ССО. Вже 12 років він — на сержантській посаді у ЗСУ. Мама — у Національній поліції України. З дитинства мене виховували в дусі патріотизму, я ходив із оселедцем, як в Усика (усміхається). І для мене це виховання мало значення.
Коли став старше, їздив із татом стріляти і мене зацікавила військова справа. Почав вивчати історію — чому почалася російсько-українська війна, які події на сході їй передували, як відбувалась Революція Гідності… Я цим всім поглиблено цікавився, і зрозумів, що мій сусід — це мій ворог, і з цим треба щось робити, бо я теж хочу мати сім’ю, виховувати дітей в своїй країні. Маючи такого сусіда, це досить складно реалізувати в безпечних умовах.
Тому десь у 8-9 класі я вже думав вступати до військового ліцею, але батьки відмовили. Ближче до 10-11 класу батьки пропонували виїхати за кордон, але я обрав вступ до вищого військового навчального закладу.
Щодо вступу у ВВНЗ, хотілося чогось секретного і незвичного. Коли зацікавився СБУ, то дізнався, що є такий навчальний заклад — Академія. Зрозумів, що хочу сюди.
Спочатку хотів обрати спеціальність «Філологія», бо з дитинства цікавлюся мовами. Але ознайомився зі списком мов — передумав (усміхається). А от з комп’ютерами дружу, цікаво протидіяти агресору саме в інформаційній сфері. Знав про складний відбір, та на початку 10 класу поставив собі мету — вступити до Академії СБУ — і планово працював.
Перший семестр першого курсу — це база. Почали вивчати також більш профільні предмети, наприклад, «Теорію інформації та кодування». Цікаво. Але всі дисципліни з кібербезпеки ще попереду, як і робота на кіберполігонах.
ІПСО, дезінформація та кібератаки відіграють важливу роль у цій війні. Світ розвивається, війна змінюється — і я впевнений, що кіберпростір теж не буде статичним.
Після випуску з Академії бачу себе оперативним співробітником Служби безпеки. Моя мета в житті — бути хорошим сином, чоловіком, батьком, просто порядною людиною.
Фото: пресслужба Національної академії СБУ
